Генеральна конференція
Ми є Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів
Квітнева генеральна конференція 2022 р.


Ми є Церквою Ісуса Христа Святих Останніх Днів

Церква—це більше, ніж будівлі та церковні структури. Церква—це ми, її члени, з Христом на чолі і пророком, який є Його глашатаєм.

Після отримання запрошення “прийди та побач”1 я вперше відвідала Церкву Ісуса Христа Святих Останніх Днів, коли мені було 26 років. Тоді я щойно розлучилася зі своїм першим чоловіком. У мене був трирічний син. І я відчувала себе безпорадною і наляканою. Коли я увійшла у будівлю, то наповнилася теплом, бо відчула віру і радість людей, які оточували мене. Це дійсно був “притулок від бурі”2. Через три тижні я уклала завіт хрищення з Небесним Батьком і почала свою подорож як учениця Христа, хоча моє життя не було досконалим протягом цієї подорожі.

Щоб я могла отримати ці вічні благословення, багато фізичних та духовних складових мали бути упорядкованими. Євангелія Ісуса Христа була відновлена і її було проповідувано, дім зборів було побудовано й утримувано, існувала церковна організація від пророка до місцевих провідників, і філія була наповнена завітними членами Церкви, які були готові прийняти мене і мого сина, коли нас було приведено до Спасителя, щоб “насичувати добрим словом Бога”3, і нам було надано можливість служити4.

Від самого початку Бог намагався зібрати й організувати Своіх дітей5, щоб “здійснювати [наше] безсмертя і вічне життя”6. З цією метою Він навчив нас будувати місця для поклоніння7, де ми отримуємо знання та обряди спасіння і піднесення, укладаємо завіти, які об’єднують нас з Ісусом Христом8, та дотримуємося їх, де нас обдаровано “сил[ою] божественності”9 і ми збираємося разом часто, щоб пам’ятати про Ісуса і зміцнювати одне одного у Ньому10. Організація Церкви та її будівлі існують для нашої духовної користі. “Церква—риштування, за допомогою яких ми будуємо вічні сім’ї”11.

Говорячи з другом, який проходив через важкі випробування, я спитала його, яким був його фінансовий стан. Зі сльозами він відповів, що його єпископ допомагав йому, використовуючи пожертвування від посту. Він додав: “Я не знаю, де була б моя сім’я і я, якби не Церква”. Я відповіла: “Церква—це її члени. Вони ті, хто за своїм бажанням з радістю дають пожертвування від посту, аби допомогти тим з нас, хто в нужді. Ви отримуєте плоди їхньої віри і наміру слідувати за Ісусом Христом”.

Мої любі учні Ісуса Христа, не треба недооцінювати дивовижної роботи, яку Господь робить за допомогою нас, Його Церкви, попри всі наші недосконалості. Іноді ми є тими, хто дає, а іноді—тими, хто отримує, але ми всі є єдиною сім’єю у Христі. Його Церква—це організація, яку Він дав, щоб спрямовувати та благословляти нас, коли ми поклоняємося Йому і служимо одне одному.

Деякі сестри вибачалися переді мною, гадаючи, що вони є неактивними членами Товариства допомоги, бо служать у Початковому товаристві та Товаристві молодих жінок. Ці сестри є одними з найактивніших членів Товариства допомоги, бо вони допомагають нашим дорогоцінним дітям та молоді зміцнити їхню віру в Ісуса Христа.

Товариство допомоги не обмежується кімнатою у будівлі, уроком у неділю, заходом або президентством на місцевому чи генеральному рівні. Товариство допомоги—це завітні жінки Церкви, це—ми, кожен з нас і всі ми. Це наша “всесвітня громада співчуття та служіння”12. Скрізь, куди ми йдемо, ми завжди є частиною Товариства допомоги, коли намагаємося виконати його божественну мету: жінки виконують Божу роботу особисто та колективно13, надаючи допомогу, “полегшуючи бідність, хвороби, сумніви, неосвіченість—полегшення від всього, що стоїть не перепоні … радості та прогресу”14.

Подібна спільність існує і в кворумах старійшин і в організаціях Церкви для кожного віку, зокрема для наших дітей і молоді. Церква—це більше, ніж будівлі та церковні структури. Церква—це ми, її члени. Ми—Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів з Христом на чолі і пророком, який є Його глашатаєм. Господь сказав:

“Ось, це Моє вчення—той, хто кається й приходить до Мене,—ось хто є Моя Церква. …

А тепер ось… хто з Моєї Церкви, і вистоїть у Моїй Церкві до кінця, того встановлю Я на Моїй скелі”15.

Сестри та брати, спробуймо зрозуміти, яким привілеєм є те, що ми належимо до Церкви Ісуса Христа, де ми можемо об’єднати нашу віру, наші серця, нашу міць, наш розум і наші руки, щоб виконувати Його великі дива. “Бо тіло [Христової Церкви] не є один член, а багато”16.

Один підліток сказав своїй матері: “Коли я був малим, то кожного разу, віддаючи один долар у десятину, я думав, що за той один долар буде побудовано цілий дім зборів. Хіба це не смішно?”

Вона, зворушена, відповіла: “Це мило! А ти уявляв їх собі?”

“Так!—вигукнув він.— Вони були прекрасні, і їх було мільйони!”17

Мої дорогі друзі, маймо віру дитини і радіймо у знанні, що навіть нашими малими засобами ми робимо важливий внесок у Боже царство.

Нашою метою у Його царстві має бути приводити одне одного до Христа. Ми читаємо у Писаннях про те, як Спаситель запросив нефійців зробити наступне:

“Чи маєте хворих серед вас? Приведіть їх сюди. Чи маєте ви … яких інших стражденних? Приведіть їх сюди, і Я зцілю їх, бо Я маю співчуття до вас; Моє нутро сповнене милості.

… Я бачу, що вашої віри вистачить, аби Я зцілив вас”18.

Чи ми всі не маємо страждання, які можемо принести до ніг Спасителя? Хоча деякі з нас мають фізичні випробування, багато хто бореться з емоційними проблемами, іншим важко розвивати соціальні зв’язки і ми всі шукаємо полегшення, коли наші духи проходять через випробування. Усі ми якимось чином страждаємо.

Ми читаємо, що “увесь натовп, одностайно, підійшов зі своїми хворими, і … з усіма тими, хто страждав від чогось; і Він зцілив кожного з тих, кого було приведено до Нього.

І вони всі, кого було зцілено і хто був здоровим, схилилися до Його ніг і поклонялися Йому”19.

Від маленького хлопчика, який сплачує десятину з вірою, до матері-одиначки, якій потрібна Господня зміцнююча благодать, до батька, якому важко забезпечити свою родину, до наших предків, які потребують обрядів спасіння і піднесення, до кожного з нас, хто поновлює завіти з Богом щотижня,—ми потрібні одне одному і ми можемо принести одне одному викупне зцілення Спасителя.

Мої дорогі сестри і брати, давайте приймемо запрошення Ісуса Христа: привести себе до Нього та принести наші тягарі. Коли ми приходимо до Нього і приводимо тих, кого любимо до Нього, Він бачить нашу віру. Він зцілить їх, і Він зцілить нас.

Будучи “миролюбними послідовниками Христа”20, ми намагаємося стати “одного серця і одного розуму”21 і бути смиренними, покірними і слухняними, легко сприймати, бути сповненими терпіння і довгостраждання, бути стриманими в усьому, бути старанними у виконанні заповідей Бога в усі часи, бути сповненими віри, надії та милосердя і багатими на добрі діяння22. Ми намагаємося стати подібними до Ісуса Христа.

Я свідчу, що як Церква Христа ми є засобом, за допомогою якого за словами Президента Рассела М. Нельсона “наш Спаситель і Викупитель, Ісус Христос, виконуватиме деякі зі Своїх найвеличніших справ від цього часу і до того, коли Він прийде знов”23.

Господь сказав:

“Ось, Я прискорю Мою роботу в належний час.

І Я даю вам … заповідь, щоб ви зібралися разом, і організували себе, і підготували себе, і освятили себе; так, очистили свої серця й очистили свої руки й ноги переді Мною, щоб Я міг зробити вас чистими”24.

Приймемо це запрошення і радісно зберемося, організуємося, підготуємося і освятимо себе; про це моя смиренна молитва, в ім’я Ісуса Христа, амінь.