Виберіть собі сьогодні
Велич нашого вічного щастя залежить від того, чи виберемо ми йти за живим Богом і чи приєднаємося до Нього в Його роботі.
Героїня однієї з казок, Мері Поппінс,---це типова англійська няня, яка до того ж ще й чарівниця1. Вона прилетіла зі східним вітром, щоб допомогти заклопотаній сім’ї Бенксів, які живуть в будинку номер 17 на Вишневій вуличці в Лондоні за часів короля Едуарда. Їй доручають піклуватися про дітей, Джейн та Майкла. Твердо, але доброзичливо, вона починає давати їм важливі уроки з властивою їй чарівністю.
Джейн і Майкл досягають значних успіхів, але Мері вирішує, що для неї настав час піти. У спектаклі друг Мері, сажотрус Берт, намагається переконати її не залишати їх. Він наводить аргумент: “Але ж вони хороші діти, Мері”.
Мері відповідає: “Хіба б я турбувалась про них, якби вони не були такими? Але я не можу допомогти їм, якщо вони не дозволять мені цього, й крім того, немає нічого складнішого, ніж навчати дитину, яка вважає, що знає геть усе”.
Берт запитує: “Тож?”
Мері відповідає: “Тож їм доведеться робити наступний крок самостійно”2.
Брати і сестри, подібно до Джейн та Майкла Бенксів, ми “хороші діти”, варті того, щоб про нас потурбувались. Наш Небесний Батько хоче допомогти нам і благословити нас, але ми не завжди дозволяємо Йому це зробити. Іноді ми навіть діємо так, наче знаємо геть усе. І нам також потрібно робити “наступний крок” самостійно. Саме тому ми й прийшли на землю з доземного, небесного дому. Наш “крок”---це вибирати.
Мета нашого Небесного Батька у вихованні полягає не в тому, щоб Його діти робили те, що правильно, а в тому, щоб Його діти вибирали робити те, що правильно, і, зрештою, стали подібними до Нього. Якби Він просто хотів, щоб ми були слухняними, Він відразу б винагороджував або карав, щоб вплинути на нашу поведінку.
Але Бог не зацікавлений в тому, щоб Його діти стали просто навченими і слухняними “домашніми улюбленцями”, які не жуватимуть Його капці в целестіальній вітальні3. Ні, Бог хоче, щоб Його діти духовно зростали і приєдналися до Нього в сімейній справі.
Бог запровадив план, завдяки якому ми можемо стати спадкоємцями в Його царстві,---завітний шлях, йдучи яким, ми зможемо стати подібними до Нього, жити так, як живе Він, і жити вічно сім’ями у Його присутності4. Особистий вибір був---і є---життєво важливим у цьому плані, про який ми дізналися у нашому доземному житті. Ми прийняли цей план і зробили вибір прийти на землю.
Аби гарантувати, що ми будемо виявляли віру і навчатися належним чином користуватися нашою свободою волі, на наш розум було опущено завісу забуття, щоб ми не пам’ятали Божого плану. Без цієї завіси не було б досягнуто Божих цілей, оскільки ми не могли б розвиватися і стати гідними довіри спадкоємцями, якими Він хоче, щоб ми були.
Пророк Легій сказав: “Отже, Господь Бог дозволив людині діяти самостійно. Отже, людина не могла б діяти самостійно, якби її не принаджувало одне чи друге”5. На фундаментальному рівні один з варіантів вибору уособлено Ісусом Христом, Першонародженим від Батька. Інший варіант вибору уособлено Сатаною, Люцифером, який прагне знищити свободу волі та узурпувати владу6.
В Ісусі Христі ми “маємо Заступника перед Отцем”7. Здійснивши Свою спокутну жертву, Ісус “зійшов на небеса …, предʼявляючи Батькові Свої права на милість, яку Він має до дітей людських”. І, предʼявивши права на милість, “Він захищає справу дітей людських”8.
Христове заступництво за нас перед Батьком не є змагальним. Ісус Христос, Який дозволив, щоб Його волю було поглинуто волею Батька9, не буде відстоювати щось інше, ніж те, чого завжди прагнув Батько. Небесний Батько безсумнівно радіє нашому успіху і схвалює його.
Христове заступництво, принаймні частково, має нагадувати нам, що Він сплатив за наші гріхи і що Божа милість поширюється на всіх без винятку10. Тих, хто вірить в Ісуса Христа, кається і христиться, і терпить до кінця---а це процес, який веде до примирення11,---Спаситель прощає, зцілює і захищає. Він наш помічник, розрадник і посередник, який свідчить і поручається за нас, заради нашого примирення з Богом12.
На відміну від нього, Люцифер є обвинувачем. Іван Богослов так описав остаточну поразку Люцифера: “І я почув гучний голос, який говорив у небесах: Тепер настало спасіння, і сила, і царство нашого Бога, і влада Його Христа”. Чому? Бо “обвинувача наших братів вигнано, який звинувачував їх перед нашим Богом день і ніч. Бо вони перемогли його кровʼю Агнця і словом свого свідчення”13.
Цей обвинувач---Люцифер. Він виступав проти нас у доземному житті й продовжує обвинувачувати нас в цьому житті. Він прагне тягнути нас вниз. Він хоче, щоб ми відчували нескінченне горе. Він той, хто каже нам, що ми не відповідаємо вимогам; він той, хто каже нам, що ми не достатньо хороші; він той, хто каже нам, що вчинену помилку не виправити. Він---головний кривдник, той, хто б’є нас ногами, коли ми не в змозі підвестися.
Якби Люцифер навчав дитину ходити і вона би спіткнулась, він накричав би на неї, покарав би її і сказав би їй припинити ці спроби. Шляхи Люцифера приносять розчарування і розпач---зрештою і завжди. Цей батько брехні є головним розповсюдником неправди14 і підступних справ, щоб обманювати і відволікати нас, “бо він прагне всіх людей зробити так само нещасними, як сам”15.
Якби Христос навчав дитину ходити і вона би спіткнулась, Він допоміг би дитині підвестися і заохотив робити подальші кроки16. Христос---це помічник і розрадник. Його шляхи приносять радість і щастя---зрештою і завжди.
У Божому плані містяться настанови для нас, які в Писаннях називаються заповідями. Ці заповіді не є чудернацькою чи довільною збіркою нав’язаних правил, призначених лише для того, щоб навчити нас послуху. Вони пов’язані з розвитком нами якостей побожності, поверненням до нашого Небесного Батька та отриманням тривалої радості. Послух Його заповідям не є сліпим; ми свідомо вибираємо йти за Богом і просуватися Його шляхом додому. Зразок для нас такий самий, як він був для Адама і Єви, оскільки “Бог дав їм заповіді, після того як зробив відомим для них план викуплення”17. Хоча Бог бажає, щоб ми перебували на шляху завітів, Він дає нам благородне право робити вибір.
Дійсно, Бог хоче, щоб кожен з Його дітей робив свій вибір самостійно; Він очікує цього і вчить цьому. Він не буде примушувати нас. Завдяки дару свободи волі, Бог дозволяє Своїм дітям “діяти самостійно, а не бути під впливом”18. Свобода волі дозволяє нам вибирати: стати на шлях або ні. Вона дозволяє нам зійти з нього або ні. Так само, як нас неможливо змусити слухатися, нас неможливо й змусити не слухатися. Ніхто не в змозі, без нашої згоди, звести нас зі шляху. (Але це не слід плутати з ситуацією тих людей, чию свободу волі насильно порушено. Вони не зійшли зі шляху; вони є жертвами. Бог ставиться до них з розумінням, любов’ю і співчуттям).
Коли ми сходимо зі шляху, Бог засмучений, оскільки Він знає, що це, зрештою, але неодмінно, зробить людину менш щасливою і призведе до втрати благословень. У Писаннях сходження зі шляху називають гріхом, а його наслідки---зменшення щастя і втрату благословень---називають покаранням. У цьому сенсі Бог не карає нас; покарання є наслідком нашого, а не Його вибору.
Усвідомивши, що ми зійшли зі шляху, ми можемо залишатися поза ним, або, завдяки Спокуті Ісуса Христа, можемо вирішити змінити свій напрямок і повернутися на шлях. У Писаннях процес, коли людина вирішує змінитися і повернутися на шлях, називають покаянням. Відсутність покаяння означає, що ми вирішили залишити себе без благословень, які бажає дати Бог. Якщо ми “не бажаємо володіти тим, що [ми] могли б отримати”, ми “повернемося на своє власне місце, щоб володіти тим, що [ми] бажаємо отримати”19---це наш, а не Божий, вибір.
Незалежно від того, як давно ми зійшли зі шляху чи як далеко ми відійшли від нього, у ту мить, коли ми вирішуємо змінитися, Бог допомагає нам повернутися20. З Божої перспективи, завдяки щирому покаянню і просуванню вперед з непохитною вірою у Христа, коли ми повернулись на шлях, це буде вважатися так, ніби ми ніколи з нього й не сходили21. Спаситель сплачує за наші гріхи і звільняє нас від загрози отримати менше щастя і благословень. У Писаннях це називається прощенням. Після хрищення всі члени Церкви зісковзають з дороги---дехто з нас навіть зникає. Тому виявлення віри в Ісуса Христа, покаяння, отримання допомоги від Нього і набуття прощення---це не одноразові події, а процеси, що тривають усе життя,---повторювані й циклічні процеси. У такий спосіб ми “терпимо до кінця”22.
Нам потрібно вибрати, кому ми будемо служити23. Велич нашого вічного щастя залежить від того, чи виберемо ми йти за живим Богом і чи приєднаємося до Нього в Його роботі. Намагаючись самостійно “робити наступний крок”, ми вчимося правильно користуватися нашою свободою волі. Як сказали два колишні генеральні президенти Товариства допомоги, ми не повинні бути “дітьми, яких потрібно весь час пестити та виправляти”24. Ні, Бог хоче, щоб ми стали зрілими дорослими і керували собою.
Вибір дотримуватися Божого плану---це єдиний шлях, яким ми можемо стати спадкоємцями у Його царстві; лише тоді Він зможе бути впевнений, що ми навіть і не проситимемо того, що суперечить Його волі25. Але нам слід пам’ятати, що “немає нічого складнішого, ніж навчати дитину, яка вважає, що знає геть усе”. Тому нам потрібно прагнути навчатися Господнім шляхам від Господа і Його слуг. Ми можемо вірити, що ми улюблені діти Небесних Батьків26 і гідні того, щоб про нас “турбувалися” й запевняли, що “самостійно” ніколи не означатиме “самотньо”.
Я вторю словам пророка Якова з Книги Мормона:
“Тож звеселіть серця свої, і памʼятайте, що ви вільні діяти за своїм бажанням---вибрати шлях вічної смерті або шлях вічного життя.
Отже, мої улюблені брати [і сестри], примиріться з волею Бога, а не з волею диявола … і памʼятайте, після того, як ви примиритеся з Богом, що тільки в благодаті Бога і через неї ви спасенні”27.
Отже, хай нашим вибором буде віра в Христа, покаяння, хрищення і отримання Святого Духа, сумлінна підготовка до причастя і гідне його прийняття, укладання завітів у храмі та служіння живому Богові та Його дітям. Те, ким ми є і ким ми станемо, визначається нашим вибором.
На завершення я процитую решту благословення Якова: “Отже, нехай Бог підніме вас … з вічної смерті силою спокутування, щоб вас прийняли до вічного царства Божого”28. В ім’я Ісуса Христа, амінь.