Божими очима
    Footnotes

    Божими очима

    Тепер я розумію: щоб ефективно служити іншим, ми повинні дивитися на них батьківськими очима, очима Небесного Батька.

    Мої дорогі брати і сестри, дякую, що підтримали мене вчора ввечері як члена Кворуму Дванадцятьох Апостолів. Важко висловити, як багато це означає для мене. Я особливо вдячний за підтримку підняттям рук двох надзвичайних жінок у моєму житті: моїй дружині Рут та нашій дорогій, дорогій, дорогій доньці Ешлі.

    Моє покликання є яскравим доказом правдивості сказаного Господом на початку цього розподілу: “Щоб повноту Моєї євангелії могло бути проголошено слабкими й простими до кінців землі”1. Я—один з тих слабких і простих. Дуже багато років тому, коли мене покликали служити єпископом приходу, що на сході Сполучених Штатів, мій брат, який трохи старший, але набагато мудріший за мене, подзвонив мені по телефону. Він сказав: “Тобі необхідно пам’ятати, що Господь покликав тебе не завдяки тому, що ти зробив. У твоєму випадку, це, скоріше, незважаючи на те, що ти зробив. Господь покликав тебе для того, щоб зробити через тебе потрібне Йому, а це вдасться, якщо тільки ти будеш робити це в Його спосіб”. Я визнаю, що ці мудрі слова мого старшого брата стосуються мене сьогодні ще більше.

    Щось чудове відбувається в служінні місіонера, коли він чи вона розуміють, що це покликання—не його чи її, а скоріше воно стосується Господа, Його роботи та дітей Небесного Батька. Я відчуваю, що це вірно і стосовно служіння апостола. Це покликання—не моє. Воно—Господнє, воно стосується Його роботи і дітей Небесного Батька. Яким би не було доручення або покликання в Церкві, щоб добре служити, необхідно служити, знаючи, що кожна людина, якій ми служимо, є “улюбленим духовним сином або улюбленою духовною дочкою небесних батьків, і, будучи такою, має божественну природу і долю”2.

    У минулому я був кардіологом, моєю спеціалізацією були серцева недостатність і трансплантація у пацієнтів, які були в критичному стані. Моя дружина жартома казала, що стати одним з моїх пацієнтів—це погана ознака. Жарти жартами, але мені доводилося бачити смерть багатьох людей і я навчився емоційно дистанціюватися, коли їхній стан погіршувався. Тому я міг справлятися з почуттями суму й розчарування.

    У 1986 р. у молодого чоловіка на ім’я Чад розвинулася серцева недостатність й виникла необхідність зробити йому трансплантацію серця. Після цього він п’ятнадцять років почував себе дуже добре. Чад робив усе можливе, щоб залишатися здоровим і жити, наскільки це було можливим, нормальним життям. Він відслужив місію, працював і був відданим сином своїх батьків. Але кілька останніх років його життя були важкими, і він часто потрапляв у лікарню.

    Одного вечора його привезли в реанімаційне відділення лікарні, у нього була повна зупинка серця. Ми з колегами довго трудилися, щоб відновити кровообіг. Та зрештою стало зрозуміло, що Чаду вже не жити. Ми припинили свої марні спроби, і я заявив, що він помер. І хоч я відчував сум і розчарування, та все ж поставився до того, що сталося, з розумінням і подумав собі: “За Чадом добре доглядали. Завдяки цьому він прожив набагато більше років, ніж міг би”. Але куди й поділась моя емоційна відстороненість, коли в лікарню приїхали його батьки й побачили свого мертвого сина, який лежав на ношах. У той момент я подивився на Чада очима його матері і батька. Я побачив великі надії й сподівання, які вони покладали на нього, їхнє бажання, щоб він прожив хоч трошечки довше і трошечки краще. Усвідомивши це, я почав плакати. В іронічній зміні ролей і з добротою, яку мені ніколи не забути, батьки Чада взялися втішати мене.

    Тепер я розумію: у Церкві, щоб ефективно служити іншим, ми повинні дивитися на них батьківськими очима, очима Небесного Батька. Тільки тоді ми можемо збагнути справжню цінність чиєїсь душі. Тільки тоді ми можемо відчути любов, яку Небесний Батько має до кожного зі Своїх дітей. Тільки тоді ми зможемо відчути Спасителеву турботу про них. Ми не можемо цілком виконати своє обіцяння, дане за завітом, сумувати з тими, хто сумує, і співчувати тим, хто потребує співчуття, якщо не будемо дивитися на них Божими очима3. Ця розширена перспектива буде відкривати наше серце для розчарувань, страхів і печалей інших людей. Але Небесний Батько буде допомагати й втішати нас, так само як багато років тому Чадові батьки втішали мене. Нам потрібно мати очі, які бачать, і вуха, які чують, і серця, які знають і відчувають, що ми займаємося справою спасіння, а до цього нас так часто закликав Президент Томас С. Монсон4.

    Тільки тоді, коли ми бачимо очима Небесного Батька, ми можемо бути сповнені “чистою любов’ю Христа”5. Щодня ми повинні благати Бога про те, щоб нам мати цю любов. Мормон умовляв: “Отже, мої улюблені браття, моліться Батькові з усією енергією вашого серця, щоб вас було сповнено цією любов’ю, яку Він дарував усім, хто є істинними послідовниками Його Сина, Ісуса Христа”6.

    Усім своїм серцем я хочу бути істинним послідовником Ісуса Христа7. Я люблю Його. Я захоплююсь Ним. Я свідчу про Його живу реальність. Я свідчу, що Він є Помазаником, Месією. Я—свідок Його незбагненних милості, співчуття і любові. Я додаю своє свідчення до свідчення тих апостолів, які в 2000 році проголосили, “що Ісус є Живим Христом, безсмертним Сином Бога. … Він є світлом, життям і надією світу”8.

    Я свідчу, що того дня в 1820 році на півночі штату Нью-Йорк воскреслий Господь разом з Богом, нашим Небесним Батьком, явилися пророку Джозефу Сміту, як про це й казав Джозеф Сміт. Ключі священства сьогодні є на землі, щоб робити можливими обряди спасіння і піднесення. Я знаю це. В ім’я Ісуса Христа, амінь.

    Посилання

    1. Учення і Завіти 1:23.

    2. “Сім’я: Проголошення світові”, Ліягона,, лист. 2010, 3-тя сторінка обкладинки; його зачитав Президент Гордон Б. Хінклі під час свого виступу на генеральних зборах Товариства допомоги, що проводились 23 вересня 1995 р. в Солт-Лейк-Сіті, шт. Юта.

    3. Див. Мосія 18:8–10.

    4. Див., наприклад, Thomas S. Monson, “To the Rescue”, Liahona, July 2001, 57–60; “Наша відповідальність—рятувати”, Ліягона, жовт. 2013, сс. 4–5. Президент Монсон знову назвав ці положення у своєму посланні на генеральній конференції 30 вересня 2015р., нагадуючи присутнім, що він знову наголошує на посланні генеральних авторитетів і територіальних сімдесятників, яке прозвучало на зборах навчання під час генеральної конференції у квітні 2009 р.

    5. Мороній 7:47.

    6. Мороній 7:48.

    7. Див. Учення і Завіти 18:27–28 :

      “Так, саме дванадцять; і ці Дванадцять будуть Моїми учнями, і вони візьмуть на себе Моє ім’я; і Дванадцять—це ті, хто побажають узяти на себе Моє ім’я з щирими намірами в серці.

      І якщо вони бажають узяти на себе Моє ім’я з щирими намірами в серці, їх покликано йти по цілому світові проповідувати Мою євангелію кожному створінню”.

    8. “Живий Христос: Свідчення апостолів”, Ліягона, квіт. 2000, 3-тя сторінка обкладинки. Наводячи ці слова, я, образно кажучи, ставлю і свій підпис під цим документом, додаючи своє свідчення до свідчення тих апостолів.