2010–2019
Не лякайсь, тільки віруй!
Жовтень 2015


Не лякайсь, тільки віруй!

Коли ми приймаємо рішення вірити, виявляти віру в покаяння і йти за нашим Спасителем Ісусом Христом, нашим духовним очам відкривається така велич, яку навіть важко уявити.

Вавилон і Даниїл

2600 років тому Вавилон був потужною наддержавою у світі. Один зі стародавніх істориків писав, що стіни Вавилона, які оточували місто, були понад 90 метрів заввишки і 25 метрів завтовшки. “Не було іншого міста,—писав він,—яке могло б з ним зрівнятися за величчю”1.

У свій час Вавилон був світовим центром знань, закону і філософії. Його військова могуть була незрівнянною. Він затьмарив силу Єгипту. Він напав на Ніневію, столицю Ассирії, спаливши і розграбувавши її. Він легко завоював Єрусалим і вивів найкращих і найрозумніших дітей Ізраїля до Вавилону, щоб вони служили царю Навуходоносору.

Одним з тих полонених був юнак на ім’я Даниїл. Багато учених вважають, що Даниїлу було від 12 до 17 років на той час. Лише уявіть, мої дорогі юні носії Ааронового священства: схоже на те, що Даниїл був вашого віку, коли його було взято до царевого двору, щоб навчати мови, законів, релігії та наукам мирського Вавилону.

Чи можете ви уявити, що відчували б, якби вас силою було забрано з вашого дому, вам довелося пройти 800 км до чужоземного міста і там вас навчали б релігії ваших ворогів?

Даниїл виховувався як послідовник Єгови. Він вірив у Бога Авраама, Ісака і Якова й поклонявся Йому. Він вивчав слова пророків та знав про Божі стосунки з людьми.

Але тепер, у зовсім юному віці, він був учнем-полоненим у Вавилоні. Безсумнівно, що він відчував неймовірний тиск примусу залишити старі вірування і прийняти ті, що панували у Вавилоні. Однак юнак залишився відданим своїй вірі—словом і ділом.

Багато з вас знає, що відчуваєш, коли захищаєш непопулярну істину. Застосовуючи сьогоденний сленг Інтернету, можна сказати, що нас “спалюють” ті, хто з нами не погоджується. Однак Даниїл не просто підпадав під публічне осміювання. У Вавилоні ті люди, які кидали виклик релігійній владі, розуміли, що означає—як у фігуральному, так і в прямому розумінні—бути “спаленими”. Лише запитайте про це друзів Даниїла—Шадраха, Мешаха і Авед-Неґо2.

Я не знаю, чи було легко Даниїлові бути віруючим у такому середовищі. Деяких людей Господь благословив віруючим серцем—їхня віра є ніби даром з небес. Але думаю, що Даниїл, як і багато з нас, мав працювати над своїм свідченням. Я впевнений, що Даниїл багато годин молився на колінах, кладучи свої запитання і страхи на олтар віри та сподіваючись, що Господь пошле розуміння і мудрість.

І Господь дійсно благословляв Даниїла. Хоча його віру піддавали постійним випробуванням і глузуванням, він залишався вірним тому, що, як знав з власного досвіду, було істинним.

Даниїл вірив. Даниїл не сумнівався.

І тоді однієї ночі цар Навуходоносор мав сон, який дуже схвилював його розум. Він зібрав усіх своїх учених мужів і радників та наказав, щоб вони розповіли, що йому приснилося і також пояснили значення сну.

Звичайно, вони не могли. “Ніхто не може зробити того, що ти просиш”,—благали вони. Але це лиш більше розлютило Навуходоносора, і він наказав, щоб усіх мудреців, чаклунів, астрологів та радників було вбито—а серед них і Даниїла та інших юних учнів з Ізраїля.

Той, хто читав книгу Даниїла, знає, що сталося потім. Даниїл попросив Навуходоносора дати ще трохи часу, і він разом з вірними напарниками звернувся до джерела їхньої віри та моральної сили. Вони молилися Богові і просили надати божественну допомогу в цей вирішальний момент. І “тоді Даниїлові відкрита була таємниця в … видінні”3.

Даниїл, юнак з переможеного народу, над яким глузували, якого переслідували за його дивну релігію, пішов до царя і розповів йому про сон та пояснив його.

З того дня Даниїл став довіреним радником царя, відомим на весь Вавилон своєю мудрістю, і все це завдяки його вірності Богові.

Хлопець, який мав віру і жив відповідно до своїх вірувань, став Божим чоловіком, пророком, князем праведності4.

Чи схожі ми на Даниїла?

Я запитую всіх нас, хто має святе священство Боже, чи схожі ми на Даниїла?

Чи залишаємося ми вірні Богові?

Чи живемо відповідно до того, що проповідуємо, чи ми лише недільні християни?

Чи наші щоденні вчинки є ясним відображенням проголошених нами вірувань?

Чи ми допомагаємо “бідни[м] і нужденни[м], хвори[м] і страждальц[ям]”?5

Ми просто кажемо, що є правильним, чи з ентузіазмом робимо те, що є правильним?

Брати, нам було багато дано. Нас було навчено божественних істин відновленої євангелії Ісуса Христа. Нам було довірено владу священства, аби допомагати нашим ближнім та будувати Боже царство на землі. Ми живемо в час величного виявлення духовної сили. У нас є повнота істини. Ми маємо ключі священства, щоб запечатувати на землі та на небесах. Священні Писання та вчення сучасних пророків і апостолів доступні нам, як ніколи раніше.

Мої дорогі друзі, не ставмося легковажно до цього. Такі благословення і привілеї супроводжуються великими обов’язками та відповідальністю. Будьмо ж гідними їх.

Старовинне місто Вавилон зараз у руїнах. Його велич минула. Але вавилонська суєтність та злочестивість продовжують жити. Зараз наша черга показувати в житті приклад віри в невіруючому світі. Тепер наша черга щодня застосовувати принципи відновленої євангелії Ісуса Христа і жити згідно з Божими заповідями. Нам треба буде подолати тиск однолітків, не піддатися модним течіям та лжепропрокам, не зважати на глузування безбожників, протистояти спокусам Сатани або перебороти власну лінь.

Лишень подумайте про це: наскільки було б легше Даниїлові просто іти шляхами Вавилону? Він міг забути про обмеження в поведінці, які були дані Богом дітям Ізраїля. Він міг би насолоджуватися вишуканими стравами, які надавалися царем, і віддаватися мирським задоволенням плотської людини. З нього ніхто б не насміхався.

Він був би популярним.

Він би не вирізнявся серед інших.

Його шлях був би набагато простішим.

Все це, звичайно ж, до того дня, коли цар наказав дати пояснення сну. Тоді Даниїл би зрозумів, що він, як і решта вавилонських “мудреців”, втратив свій зв’язок з істинним джерелом світла і мудрості.

Даниїл пройшов свій іспит. А наш усе ще триває.

Сміливість вірити

Сатана, наш супротивник, хоче, аби ми зазнали невдачі. Він поширює свою брехню, намагаючись зруйнувати нашу віру. Він хитро припускає, що люди, сповнені сумнівів, скептицизму, цинізму, є розумними і освіченими, а ті, хто має віру в Бога і Його чудеса—наївні, сліпі або дозволяють промивати собі мізки. Сатана буде казати, що правильно сумніватися в духовних дарах і вченнях пророків.

Я б хотів, аби кожен зрозумів такий простий факт: ми віримо в Бога завдяки тому, що ми знаємо своїм серцем і розумом, а не завдяки тому, чого ми не знаємо. Наш духовний досвід іноді є дуже священним, аби пояснити його мирськими поняттями, але це не означає, що він не є реальним.

Небесний Батько підготував для Своїх дітей духовний бенкет, запропонувавши стільки вишуканих страв, скільки можна уявити, але замість того, щоб насолоджуватися цими духовними дарами, циніки задовольняються тим, щоб спостерігати здалеку, посьорбуючи зі своїх келихів скептицизм, сумніви та зневагу.

Навіщо людям простувати життям, задовольняючись свічечкою власного розуміння, в той час як, звернувшись до нашого Небесного Батька, вони зможуть бачити яскраве сонце духовного знання, що розширить їхній розум мудрістю і наповнить душі радістю?

Коли ми з вами говоримо з людьми про віру та вірування, чи не буває так, що ми часто чуємо: “Я хотів би вірити так, як ви”?

Ця заява містить в собі ще один обман Сатани: така віра доступна лише окремим людям, але не всім. Немає нічого чаклунського у здатності вірити. Але бажання повірити, є першим кроком! Бог не дивиться на обличчя6. Він—ваш Батько. Він хоче з вами поговорити. Однак необхідно виявити трохи наукової допитливості—необхідно провести дослід зі словом Бога—і виявити часточку віри”7. Також необхідно застосувати трохи смирення, а ще відкрити серце і розум. Це вимагає пошуку, у повному розумінні цього слова. І, можливо, що є найскладнішим з усього—це вимога бути терплячими і чекати Господа.

Якщо ми не докладаємо жодних зусиль для того, щоб вірити, ми подібні до чоловіка, який вимикає прожектор, а потім звинувачує прожектор, що той не дає світла.

Нещодавно мене здивувало і засмутило почуте від одного носія Ааронового священства, який, як здавалося, хизувався тим фактом, що віддалився від Бога. Він сказав: “Якщо Бог явить Себе мені, тоді я повірю. А доти я шукатиму істину, керуючись власними поняттями і розумом, щоб освітити дорогу перед собою”.

Я не знаю серця цього юнака, однак мені було так шкода його. Як легко він відкинув Господні дари, запропоновані йому. Цей юнак вимкнув прожектор, а потім, як здається, був страшенно задоволений своїм розумним спостереженням, що світла немає.

На жаль, схоже на те, що таке ставлення набирає популярності в наш час. Ми думаємо, що якщо покладемо тягар доказів на Бога, то, зможемо виправдати себе в тому, щоб не сприймати Божі заповіді серйозно та не нести відповідальності за свої стосунки з Небесним Батьком.

Брати, кажу вам прямо: цинізм не містить в собі нічого благородного або вражаючого. Бути скептиком легко—кожен може. Але сповнене віри життя вимагає моральної сили, відданості і відваги. Ті, хто міцно тримається віри, справляють сильніше враження, ніж ті, хто піддається сумнівам, коли виникають незрозумілі запитання чи занепокоєння.

Однак нас не повинно дивувати те, що віру не цінують у світському суспільстві. Світ має довгу історію відторгнення того, чого не розуміє. І особливо нелегко зрозуміти те, чого не видно. Але якщо ми не бачимо чогось своїми фізичними очима, це не означає, що воно не існує. Дійсно, у підручниках, наукових журналах і мирських філософіях “на світі більше тайн, ніж … би приснилось”8. Всесвіт сповнений чудесами—глибинними та вражаючими—таким, що можна осягнути лише духовними очима.

Обіцяння віри

Коли ми приймаємо рішення вірити, виявляти віру в покаяння і йти за нашим Спасителем Ісусом Христом, нашим духовним очам відкривається така велич, яку навіть важко уявити. Таким чином, наше вірування і віра ставатимуть міцнішими, і ми будемо бачити навіть більше9.

Брати, я свідчу, що навіть у найважчі часи Спаситель скаже нам, так само, як одному занепокоєному батьку на людній вулиці в Галілеї: “Не лякайсь,—тільки віруй!”10

Ми обираємо вірити.

Бо віруючи, ми бачимо, як з’являється світло.

Ми знайдемо правду11.

Ми знайдемо мир12.

Завдяки своїй вірі ми ніколи не будемо голодувати і відчувати спрагу13. Дар Божої благодаті зробить нас здатними триматися своєї віри і сповнить нашу душу, подібно до “джерел[а] тієї води, що тече в життя вічне”14. Ми відчуємо справжню і тривалу радість15.

Отже, мої дорогі друзі, мої улюблені брати у священстві Божому.

Майте відвагу вірити.

Не лякайтеся, тільки віруйте.

Будьте такими, як Даниїл.

Я молюся, щоб кожен з нас—молодий і літній—знайшов оновлені сили, відвагу і бажання вірити. В ім’я нашого Господаря, Ісуса Христа, амінь.