2010–2019
“Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його?”


“Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його?”

Ваше пожертвування від посту зробить більше, ніж допоможе нагодувати і вдягнути тіло. Воно зцілить і змінить серця.

Мої дорогі брати та сестри, я з радістю висловлюю вам свою любов на цій генеральній конференції Церкви Ісуса Христа Святих Останніх Днів. Ця радість походить від свідчення Духа, що любов Спасителя сягає кожного з вас і всіх дітей Небесного Батька. Наш Небесний Батько бажає благословити Своїх дітей духовно і матеріально. Він розуміє всі їхні потреби, їхні болі і їхні надії.

Коли ми допомагаємо комусь, Спаситель сприймає це, ніби ми простягнули руку допомоги Йому.

Він розповів нам, як це буде насправді, описуючи майбутню подію, в якій всі ми братимемо участь, коли побачимо Його після того, як наше життя у цьому світі буде завершене. Картина того дня у моєму розумі стала більш живою в ті дні, коли я молився і постився, щоб дізнатися, про що говорити цього ранку. Господь описав те майбутнє інтерв’ю Своїм учням, і в ньому сказано про те, чого ми також прагнемо всім своїм серцем:

“Тоді скаже Цар тим, хто праворуч Його: “Прийдіть, благословенні Мого Отця, посядьте Царство, уготоване вам від закладин світу.

Бо Я голодував був—і ви нагодували Мене, прагнув—і ви напоїли Мене, мандрівником Я був—і Мене прийняли ви.

Був нагий—і Мене зодягли ви, слабував—і Мене ви відвідали, у в’язниці Я був—і прийшли ви до Мене”.

Тоді відповідять Йому праведні й скажуть: “Господи, коли то Тебе ми голодного бачили—і нагодували, або спрагненого—і напоїли?

Коли то Тебе мандрівником ми бачили—і прийняли, чи нагим—і зодягли?

Коли то Тебе ми недужого бачили, чи у в’язниці—і до Тебе прийшли?”

Цар відповість і промовить до них: “Поправді кажу вам: що тільки вчинили ви одному з найменших братів Моїх цих,—те Мені ви вчинили”1.

Ви і я прагнемо такого теплого привітання від Спасителя. Але як ми можемо заслужити на нього? Голодних, бездомних і самотніх дітей Небесного Батька більше, ніж ми спроможні допомогти. І їх кількість зростає швидше, ніж наша можливість допомогти.

Тому Господь дав нам те, що кожен з нас може зробити. Ця заповідь є настільки простою, що її може зрозуміти і дитина. Це заповідь з чудовим обіцянням тим, хто в нужді, і нам.

Це закон посту. Слова у книзі Ісаї містять описання Господом заповіді і благословення, які доступні тим з нас, хто належить до Його Церкви:

“Чи ж ось це не той піст, що Я вибрав його: розв’язати кайдани безбожности, пута ярма розв’язати й пустити на волю утиснених, і всяке ярмо розірвати?

Чи ж не це,—щоб вламати голодному хліба свого, а вбогих бурлаків до дому впровадити? Що як побачиш нагого,—щоб вкрити його, і не сховатися від свого рідного?

Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!

Тоді кликати будеш—і Господь відповість, будеш кликати—і Він скаже: Ось Я! Якщо віддалиш з-поміж себе ярмо, не будеш підносити пальця й казати лихого,

і будеш давати голодному хліб свій, і знедоленому душу наситиш,—тоді-то засвітить у темряві світло твоє, і твоя темрява ніби як полудень стане,

і буде Господь тебе завжди провадити, і душу твою нагодує в посуху, кості твої позміцняє, і ти станеш, немов той напоєний сад, і мов джерело те, що води його не всихають!”2

Тож Господь дав нам просту заповідь з чудовим обіцянням. У Церкві в наші дні нам запропонована можливість поститися один раз на місяць і давати щедрі пожертвування від посту через нашого єпископа або президента філії на користь бідних і нужденних. Дещо з того, що ви даєте, буде використовуватися, щоб допомогти тим, хто навколо вас, можливо комусь з вашої власної родини. Господні слуги молитимуться і поститимуться про одкровення, щоб знати, кому допомогти, і яку допомогу надати. Ті кошти, які не потрібні, щоб допомагати людям у вашому місцевому церковному підрозділі, стануть доступними, щоб благословляти інших членів Церкви по всьому світу, які перебувають у нужді.

Заповідь поститися заради бідних супроводжується багатьма благословеннями. Президент Спенсер В. Кімбол назвав невиконання цього закону гріхом бездіяльності, який має велику ціну. Він написав: “Щедрі обіцяння дані Господом тим, хто поститься і допомагає нужденним. … Натхнення і духовний провід прийдуть разом з праведністю і близькістю до нашого Небесного Батька. Невиконання цієї праведної дії—поститися, позбавить нас цих благословень”3.

Я отримав одне з цих благословень лише кілька тижнів тому. Оскільки генеральна конференція припадає на вихідні дні, які зазвичай включають в себе збори посту і свідчень, я молився і постився, щоб знати, як я все ще можу виконувати заповідь дбати про тих, хто в нужді.

В суботу, все ще постуючи, я прокинувся о 6:00 ранку і знову помолився. Я відчув натхнення подивитися світові новини. Там я прочитав такий звіт:

“Тропічний циклон Пем зруйнував багато будинків, вдаривши прямо в Порт-Віла, столицю Вануату. Він убив принаймні шістьох людей у Вануату, відповідно до перших підтверджених даних про смерті від одного з найпотужніших ураганів, який вдарив по суші.

Коли [циклон] пройшовся по країні тихоокеанського острова, на ньому майже не залишилося неповалених дерев4.

Група з оцінювання пошкоджень під час надзвичайних ситуацій організації World Vision планувала оцінити пошкодження після того, як ущухне ураган.

Вони порадили жителям знайти притулок у міцних спорудах, таких як університети і школи.

А потім сказали: “Найміцнішими їхніми спорудами є церковні будинки з цементу,—прокоментувала Інга Мефем [з] організації CARE International.— … Дехто не має й того. Важко знайти будівлю, яка допоможе вам вистояти в ураган 5-ї категорії”5.

Коли я читав про це, то згадав, як відвідував маленькі домівки у Вануату. Я міг уявити, як люди юрбилися в домівках, зруйнованих вітрами. І тоді я пригадав, як тепло мене вітали люди у Вануату. Я подумав про те, як вони і їхні сусіди рятувалися у наших безпечних каплицях.

Тоді я подумав про єпископа і президента Товариства допомоги, які ходили серед них, заспокоювали, роздавали ковдри, їжу, щоб поїсти, і воду, щоб попити. Я міг уявити наляканих дітей, які скупчилися разом.

Вони знаходяться дуже далеко від дому, де я прочитав той звіт, однак я знав, що Господь буде робити через Своїх слуг. Я знав, що саме надало їм можливість допомагати тим дітям Небесного Батька—пожертвування від посту, які щедро віддавали учні Господа, хто жив далеко від них, але знаходився близько до Господа.

Тож я не став чекати неділі. Того ранку я відніс своєму єпископу пожертвування від посту. Я знаю, що мої пожертвування можуть використовуватися єпископом і президентом Товариства допомоги, щоб допомогти комусь, хто мешкає по-сусідству. Мої невеликі пожертвування можливо не знадобляться тут, де живе моя сім’я і я, але місцеві надлишки можуть потрапити навіть до Вануату.

Інші урагани і трагедії підуть світом до людей, яких любить Господь, і чиї скорботи Він відчуває. Частина ваших і моїх пожертвувань від посту цього місяця буде використана, щоб допомогти комусь, десь, чиє полегшення Господь відчує, ніби воно було Його особистим.

Ваше пожертвування від посту зробить більше, ніж допоможе нагодувати і вдягнути тіло. Воно зцілить і змінить серця. Плодом пожертвування доброї волі може бути бажання в серці отримувача допомогти іншим у нужді. Так відбувається по всьому світу.

Так сталося і в житті сестри Ебі Турей, яка мешкає в Сьєрра-Леоне. Громадянська війна почалася у 1991 році. Вона роками спустошувала країну. Сьєрра-Леоне вже була однією з найбідніших країн у світі. “Під час війни було неясно, хто [керував] країною. Банки … закрилися, урядові служби не працювали, поліцейські загони [були неефективними проти повстанців], … і там був хаос, убивства та смуток. Десятки тисяч людей втратили своє життя, а більш як два мільйона людей були змушені полишити свої домівки, щоб уникнути смерті”6.

Навіть у такі часи Церква Ісуса Христа Святих Останніх Днів зростала.

Одну з перших філій було організовано у місті, де мешкала сестра Турей. Її чоловік був першим президентом філії. Під час громадянської війни він служив президентом округу.

Коли [зараз] до сестри Турей приходять гості, їй подобається показувати їм два [скарби] з часів війни: блузку у блакитно-білу стрічку, яку [вона взяла] з купи ношеного одягу, [переданого членами Церкви], і ковдру, яка зараз вже була потертою і геть дірявою”7.

Вона каже: “Цю блузку я [отримала] першою. … Зазвичай я вдягала її на роботу—вона була такою гарною. [В ній я так чудово себе відчувала]. У мене не було іншого одягу.

Під час війни ця ковдра зігрівала нас—мене і моїх дітей. Коли повстанці приходили, щоб атакувати нас, це була єдина річ, яку я [могла] тримати в руках, [коли ми втікали у чагарники, щоб сховатися]. Тож ми брали ковдру з собою. Вона зігрівала нас і захищала від комарів”8.

Сестра Турей говорить про свою вдячність президентові місії, який пробирався у виснажену війною країну з [грошима] у кишені. Ті кошти з пожертвувань від посту таких людей, як ви, дозволяли святим купувати їжу, яку більшість сьєрра-леонців не могли собі дозволити9.

Сестра Турей, говорячи про тих людей, які були досить щедрими, щоб жертвувати, аби вони вижили, каже: “Коли я думаю [про] людей, які робили це, … то відчуваю, що [їх було] послано Богом, оскільки для [нас] ці добрі справи чинили прості люди”10.

Не так давно з Ебі сидів один гість зі Сполучених Штатів. Коли він був з нею, його очі “зупинилися на примірнику Писань, який лежав на столі”. Він міг засвідчити, що вони були скарбом “з багатьма позначками і примітками на полях. Сторінки були [потертими]; деякі з них порвані. А обкладинка відірвалася від переплетення”.

Він тримав Писання у своїй “руці і ніжно перегортав сторінки. “Гортаючи сторінки, він знайшов” жовту копію бланку “Десятина та інші пожертвування”. “Він” побачив, що у країні, де “долар цінувався, як золото”, Ебі Турей платила один долар, як свою десятину, один долар до місіонерського фонду і один долар, як пожертвування від посту для тих, за її словами, хто був “дійсно бідним”.

Гість закрив Писання сестри Турей і, знаходячись поруч з цією вірною африканською матір’ю, подумав, що знаходиться на священній землі11.

Саме так, як отримання благословення від ваших і моїх пожертвувань від посту може змінити серця, те ж саме робить і піст заради благополуччя інших. Навіть дитина може відчути це.

Багато дітей і деякі дорослі з особистих причин можуть вважати 24-годинний піст важкою справою. За словами Ісаї, можна відчувати, що піст мучить душу їхню. Мудрі батьки бачать цю можливість, а тому старанно дотримуються поради Президента Джозефа Ф. Сміта: “Краще навчити їх принципу і дати їм виконати його, коли вони вже достатньо дорослі, щоб вибирати з розумінням”12.

Недавно я побачив благословення в тій пораді. Один з моїх онуків зрозумів, що 24-годинний піст перевищував його сили витерпіти. Однак його мудрі батьки все ж закарбували цей принцип в його серці. В одного з його шкільних друзів недавно несподівано помер його юний кузен. Мій онук спитав свою маму в пісний день, приблизно в той час, коли він завжди відчував, що піст вже важко продовжувати, чи краще почуватиметься його друг, який сумував, якщо він продовжить свій піст.

Його питання було підтвердженням поради Президента Джозефа Ф. Сміта. Мій онук дійшов до пункту, де не тільки зрозумів принцип посту, але той ще й укорінився в його серці. Він навчився відчувати, що його піст і молитви приведуть до благословення від Бога для когось в нужді. Якщо він достатньо часто житиме за цим принципом, в його особистому житті він приведе до чудових результатів, як обіцяно Господом. Він матиме духовне благословення сили отримувати натхнення і більшу спроможність чинити опір спокусі.

Ми не знаємо всіх причин, чому Ісус Христос пішов у пустиню поститися і молитися. Однак ми знаємо принаймні про один результат: Спаситель не піддався жодній спокусі Сатани зловжити Його божественною владою.

Той короткий час, що ми постимося кожного місяця, і та невелика сума, яку ми жертвуємо для бідних, можуть лише трохи змінити наш характер, щоб ми більше не хотіли чинити зла. Але є велике обіцяння, навіть коли ми помірковано робимо все, що можемо, щоб молитися, поститися і жертвувати для тих, хто в нужді:

“Засяє тоді, мов досвітня зоря, твоє світло, і хутко шкірою рана твоя заросте, і твоя справедливість ходитиме перед тобою, а слава Господня сторожею задньою!

Тоді кликати будеш—і Господь відповість, будеш кликати—і Він скаже: Ось Я!”13

Я молюсь, щоб ми домагалися цих великих благословень для себе і для наших сімей.

Я свідчу, що Ісус є Христос, що в Його Церкві нас запрошено допомагати Йому в піклуванні про бідних в Його спосіб, і що Він обіцяє вічні благословення, які прийдуть, коли ми допомагатимемо Йому. У священне ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Матвій 25:34–40.

  2. Ісая 58:6–11.

  3. Spencer W. Kimball, The Miracle of Forgiveness (1969), 98.

  4. Див. Steve Almasy, Ben Brumfield, and Laura Smith-Spark, “Cleanup Begins in Vanuatu after Cyclone Batters Islands”, Mar. 14, 2015, edition.cnn.com.

  5. Див. Sean Morris, Steve Almasy, and Laura Smith-Spark, “‘Unbelievable Destruction’ Reported in Tropical Cyclone Pam’s Wake”, Mar. 14, 2015, edition.cnn.com.

  6. Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”, невиданий рукопис.

  7. Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”.

  8. Abie Turay, quoted in Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”.

  9. Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”.

  10. Abie Turay, quoted in Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”.

  11. Peter F. Evans, “Sister Abie Turay’s Story”; a video about Sister Turay, “We Did Not Stand Alone”, is available at lds.org/media-library.

  12. Joseph F. Smith, “Editor’s Table”, Improvement Era, Dec. 1903, 149.

  13. Ісая 58:8–9.