Наближатися до Бога
Старійшина Теренс М. Вінсон
Сімдесятник
Наш Спаситель хоче, аби ми дійсно любили Його настільки, щоб хотіли узгоджувати нашу волю з Його волею.
Наш шестирічний онук Олі, який з любов’ю називає мене “Папі”, мав забрати щось з машини. Його батько стояв усередині будинку і, непомітно для Олі, дистанційно відімкнув двері машини, коли той до них підходив, і знову замкнув їх, коли він пішов. Тоді Олі забіг у дім, широко посміхаючись.
Уся сім’я запитала його: “Як ти зміг зробити так, щоб двері машини для тебе відкрилися, а потім знову закрилися?” Він лише усміхався.
Наша дочка, його матір, сказала: “Може, це так само, як Папі це робить—може, в тебе є чарівні сили, як у нього!”
Коли через кілька хвилин потому це сталося вдруге, його відповідь на подальші запитання про його новоявлені здібності була такою: “Це дивовижно! Мабуть це тому, що Папі любить мене і він один з моїх найкращих друзів, і він піклується про мене!”
Я був благословенний знанням про дійсно дивовижні речі, які відбувалися в житті вірних святих в Африці, Папуа-Новій Гвінеї, Австралії, Новій Зеландії та на островах Тихого океану. Я погоджуюся з Олі. Я думаю це сталося тому, що ті вірні люди мали ті самі почуття до Небесного Батька і Спасителя, які Олі має до мене. Вони люблять Бога як близького друга і Він про них піклується.
Члени цієї Церкви мають право на отримання духовного засвідчення, і багато хто отримує його, й укладають священні завіти йти за Господом. Однак, попри це, дехто рухається в напрямку до Нього, у той час як інші цього не роблять. А в якій категорії ви?
Бог має бути в центрі нашого всесвіту—буквально осередком нашої уваги. Чи це так? Чи іноді Він далеко від думок і намірів наших сердець? (Див. Мосія 5:13). Зверніть увагу, що важливі не лише думки нашого серця, але й “наміри”. Як наша поведінка і наші дії відображають цілісність наших намірів?
Коли нашому сину Бену було 16, він під час виступу на конференції колу запитав: “Що б ви відчували, аби хтось обіцяв вам щотижня щось, і ніколи не виконував обіцяного?” Далі він сказав: “Чи серйозно ми ставимося до обіцяння, яке робимо, коли приймаємо причастя й укладаємо завіт дотримуватися Його заповідей і завжди пам’ятати Його?”
Господь дає нам можливості завжди пам’ятати Його і Його підтримуючі сили. Одна з таких можливостей—спільна для всіх нас—скорботи (див. Алма 32:6). Коли я озираюся на випробування, які в мене були, мені ясно, що їх результатом було отримане мною зростання, краще розуміння і співчуття. Вони наблизили мене до мого Небесного Батька і Його Сина, закарбувавши в моєму серці пережитий досвід і вдосконалення.
Господні спрямування і настанови є дуже важливими. Він допоміг вірному брату Яреда, вирішивши одну з двох проблем, коли сказав йому, як отримати свіже повітря в барках, побудованих з вірою (див. Етер 2:20). Але, що важливо, Господь не лише тимчасово залишив невирішеним питання отримання світла, але Він потім дав зрозуміти, що Він, Господь, дозволить статися ударам і випробуванням, які приведуть до необхідності вирішувати цю проблему. Саме Він є Тим, Хто посилатиме вітри, дощі і потоки (див. Етер 2:23–24).
Чому Він так чинить? І чому Він попереджає нас, щоб ми відходили від джерела небезпеки у той час, як Він може просто не допустити того, щоб сталося щось небезпечне? Президент Уілфорд Вудрафф розповів про випадок, коли він отримав духовне попередження пересунути фургон, в якому спали його дружина і дитина, лише для того, щоб побачити, що невдовзі потому виник смерч, вирвав з корінням велике дерево і кинув його саме на те місце, де перед тим стояв фургон (див. Учення Президентів Церкви: Уілфорд Вудрафф [2004], с. 47).
В обох цих випадках погоду можна було відкоригувати, аби усунути небезпеку. Але у цьому й суть—замість того, щоб вирішувати проблему Самому, Господь хоче, щоб ми розвивали віру, яка допоможе нам покладатися на Нього у вирішенні наших проблем і довіряти Йому. Тоді ми зможемо відчувати Його любов сильніше, чіткіше, більш незмінно і більш особисто. Ми поєднуємося з Ним і можемо стати схожими на Нього. Його мета—щоб ми стали схожими на Нього. В дійсності—це Його слава, так само, як і Його робота (див. Мойсей 1:39).
Один хлопчик намагався вирівняти ділянку землі за своїм будинком, щоб мати змогу гратися там своїми машинками. Його роботі заважав великий камінь. Хлопчик і пхав, і тягнув його з усіх сил, але як він не старався, камінь не рухався.
Його батько певний час спостерігав за цим, потім підійшов до сина і сказав: “Для того, щоб посунути такий великий камінь, тобі треба використати усю свою силу”.
Хлопчик відповів: “Я вже використав усю свою силу!”
Батько виправив його: “Ні, не використав. У тебе ще не було моєї допомоги!”
Потім разом вони нахилилися і з легкістю посунули камінь.
Батька мого друга Вайби Роума, першого президента колу в Папуа Новій Гвінеї, також навчали, що він може звернутися до свого Небесного Батька в часи потреби. Він, як і всі жителі його села, жили лише за рахунок того, що виростили самі. Одного дня він запалив вогонь, щоб очистити свою частину сільськогосподарської землі перед засадженням. Однак перед цим був довгий період без дощу і рослини були дуже сухі. Тому його вогонь був схожий на той, який описав наш пророк Президент Томас С. Монсон на останній генеральній конференції (див. “Послух приносить благословення”, Ліягона, трав. 2013, сс. 89–90). Він став поширюватися на траву і рослини і, за словами його сина, призвів до появи “великого вогняного чудовиська”. Він злякався за своїх односельців і можливої втрати їхніх насаджень. Якби вони були зруйновані, односельці застосували б до нього заходи справедливості. Будучи не в змозі загасити вогонь, він тоді згадав Господа.
Зараз я цитуватиму слова його сина, мого друга: “Він став на коліна в кущах на пагорбі і почав молитися Небесному Батькові, щоб вогонь зупинився. Раптом, над тим місцем, де він молився, з’явилася велика темна хмара і пішов дуже сильний дощ—але лише там, де горів вогонь. Коли він озирнувся навколо, чисте небо було усюди, крім того місця, де горів вогонь. Він не міг повірити, що Господь міг відповісти такій простій людині, як він, і він знову став на коліна і заплакав як дитина. Він сказав, що то було найприємніше відчуття” (див. Алма 36:3).
Наш Спаситель хоче, аби ми дійсно любили Його настільки, щоб хотіли узгоджувати нашу волю з Його волею. Тоді ми зможемо відчути Його любов і пізнати Його славу. Потім Він може благословити нас за Його бажанням. Так сталося з Нефієм, сином Геламана, який досяг такого рівня, коли Господь безмежно йому довіряв і завдяки цьому зміг благословити його усім, про що той би не попросив (див. Геламан 10:4–5).
У белетристичній книзі Життя Пі, Янна Мартеля, головний герой розповідає про свої почуття до Христа: “Я не міг викинути Його з голови. Досі не можу. Я провів три дні підряд, думаючи лише про Нього. Чим більше це непокоїло мене, тим з меншою вірогідністю я міг Його забути. І чим більше я про Нього дізнавався, тим менше хотів полишати Його” ([2001], с. 57).
Саме це я відчуваю до Спасителя. Він завжди поруч, особливо у святих місцях і в часи потреби; й іноді, коли я найменше на це очікую, я майже відчуваю, як Він плескає мене по плечу, щоб я зрозумів, що Він любить мене. Я можу повернути ту любов своїм недосконалим способом, віддавши Йому своє серце (див. УЗ 64:22, 34).
Лише кілька місяців тому я сидів зі старійшиною Джеффрі Р. Холландом під час того, як він призначав місіонерів на їхні місії. Коли ми закінчили, він почекав на мене, і коли ми йшли, він обняв мене за плечі. Я сказав, що колись він зробив те саме в Австралії. Він сказав: “Це тому, що я люблю тебе!” І я знав, що це була правда.
Я переконаний, що якби ми мали привілей фізично пройтись зі Спасителем, то ми відчули б, як Він обнімає нас за плечі саме так. Як і в учнів, які йшли до Еммаусу, наші серця би “палали” (див. Лука 24:32). Це Його послання: “Ходіть і побачте” (Іван 1:39). Воно особисте, принадне і гостинне у цьому запрошенні ходити поруч з Ним, відчуваючи Його руку на наших плечах.
Давайте ми всі будемо відчувати таку ж впевненість, яка була у Еноша, яку він висловив у останньому вірші своєї короткої але глибокої книги: “Я втішаюся тим днем, коли моє смертне зодягнеться в безсмертне, і буде стояти перед Ним; тоді я побачу Його обличчя з радістю, і Він скаже мені: Прийди до Мене, благословенний ти, в оселях Батька Мого приготоване місце для тебе” (Енош 1:27).
Через велику кількість випадків і силу, з якою Дух засвідчував мені, я свідчу з абсолютною впевненістю, що Бог живе. Я відчуваю Його любов. Це найприємніше відчуття. Давайте будемо робити усе необхідне для того, щоб узгодити нашу волю з Його волею і щиро любити Його. В ім’я Ісуса Христа, амінь.