2010–2019
Викуплення
Квітня 2013


Викуплення

Оскільки ми йдемо за Христом, то прагнемо брати участь в Його спокутній роботі і сприяти їй.

За колоніальних часів дешева праця в Америці користувалась великим попитом. У XVIII-му і до початку XIX-го століття потенційних іммігрантів-робітників вербували у Великій Британії, Німеччині та інших європейських країнах, однак багато тих, хто бажав би поїхати, не мали змоги сплатити за свій переїзд. Такі люди нерідко їхали за контрактом, або договором, за яким після прибуття їм обіцяли надати роботу; за свою працю вони певний період не отримували зарплати, оскільки ці гроші йшли на сплату за їхній переїзд. Інші прибували, маючи обіцяння, що члени їхніх сімей, які вже жили в Америці, заплатять за їхній переїзд, але якщо цього не ставалося, то новоприбулі були зобов’язані самі сплатити за свій переїзд, працюючи за кабальним договором. Цих іммігрантів, що працювали за таким договором, називали “іммігрантами-боржниками”. Вони повинні були своєю працею сплатити вартість свого переїзду, тобто купити собі свободу1.

Серед найважливіших титулів, які стосуються Ісуса Христа, є Викупитель. Як зазначено у моїй короткій розповіді про “іммігрантів-боржників”, слово викупляти означає сплатити за зобов’язанням чи сплатити борг. Викупляти також може означати визволяти або звільняти, сплативши за когось викуп. Якщо хтось робить помилку, а потім виправляє її або відшкодовує збитки, то ми кажемо, що він спокутав свою провину. Кожне з цих значень вказує на різні аспекти великого Викуплення, здійсненого Ісусом Христом через Його Спокуту, яка, за словами словника, призначена, щоб “звільнити від гріха та покарань за нього завдяки жертві, принесеній за грішника”2.

Викуплення Спасителя складається з двох частин. По-перше, завдяки Йому спокутуються провина Адама і наслідки Падіння людини, при цьому долається те, що можна назвати безпосередніми наслідками Падіння: фізична смерть і духовна смерть. Що таке фізична смерть, зрозуміло; а духовна смерть—це відокремлення людини від Бога. За словами Павла: “Бо так, як в Адамі вмирають усі, так само в Христі всі оживуть” (1 Коринтянам 15:22). Це викуплення від фізичної і духовної смерті є і універсальним, і не обумовленим3.

Другий аспект Спокути Спасителя—це викуплення від того, що можна назвати непрямими наслідками Падіння: від наших власних гріхів, на відміну від провини Адама. Через Падіння ми народжуємося у смертному світі, де повсюдно поширений гріх, тобто непослух божественно встановленому закону. Говорячи про всіх нас, Господь каже:

“Саме тому, коли вони починають підростати, гріх зароджується в їхніх серцях, і вони відчувають смак гіркоти, щоб вони могли знати, як цінувати добро.

І дано їм відрізняти добро від зла; отже, вони мають у собі свободу вибору” (Мойсей 6:55–56).

Оскільки ми є підзвітними і робимо вибір, то викуплення від наших власних гріхів є обумовленим: необхідно визнати гріх і полишити його та повернутися до благочестивого життя або, іншими словами, необхідно покаятися (див. УЗ 58:43). “Отже,—наказує Господь,—навчайте своїх дітей, що всі люди повсюди повинні покаятися, інакше вони ніяк не зможуть успадкувати царство Боже, бо ніщо нечисте не може перебувати там, або перебувати в Його присутності” (Мойсей 6:57).

Страждання Спасителя в Гефсиманії та Його смертельні муки на хресті викупляють нас від гріха, задовольняючи вимоги справедливості, що поширюються на нас. Він виявляє милість і прощає тих, хто кається. Спокута також повертає нам те, що належить за справедливістю, зцілюючи від будь-якого страждання, яке ми безвинно зазнали, і винагороджуючи нас за нього. “Бо знайте, Він терпить біль усіх людей, так, біль кожної живої істоти, і чоловіків, і жінок, і дітей, які належать до сім’ї Адама” (2 Нефій 9:21; див. також Алма 7:11–12)4.

Оскільки ми йдемо за Христом, то прагнемо брати участь в Його спокутній роботі і сприяти їй. Найбільше служіння, яке ми можемо надати іншим в цьому житті, починаючи з тих, хто належить до нашої власної сім’ї,—це привести їх до Христа через віру і покаяння, щоб вони могли відчути плоди Його Спокути: мир та радість зараз і безсмертя та вічне життя в світі прийдешньому. Робота наших місіонерів є чудовим виявом викупної любові Господа. Як Його уповноважені посланці, вони пропонують незрівнянні благословення, що приходять завдяки вірі в Ісуса Христа, покаянню, хрищенню і дару Святого Духа, відкриваючи шлях до духовного відродження та викуплення.

Ми також можемо допомагати в Господньому викупленні тих, хто в могилі. “Вірні старійшини цього розподілу, коли вони залишають це смертне життя, продовжують свою роботу в проповідуванні євангелії покаяння й викуплення через жертву Єдинонародженого Сина Божого, серед тих, хто знаходиться в темряві й у полоні гріха у великому світі духів мертвих” (УЗ 138:57). Використовуючи можливість вікарних обрядів, ми пропонуємо їх в храмах Бога, щоб навіть ті, хто помер у рабстві гріха, могли бути звільнені5.

І хоч найважливіші аспекти викуплення стосуються покаяння і прощення, усе ж дуже важливим є і його фізичний аспект. Про Ісуса сказано, що Він ходив, добро чинячи (Дії 10:38), у тому числі і зцілюючи хворих та немічних, надаючи їжу великій кількості голодних і навчаючи про кращий шлях. “Син Людський прийшов не на те, щоб служили Йому, а щоб послужити, і душу Свою дати на викуп за багатьох” (Матвій 20:28). Завдяки впливу Святого Духа, це можемо робити й ми—ходити, добро чинячи у справі викуплення за прикладом Учителя.

Цей різновид викупної роботи означає допомагати людям у вирішенні їхніх проблем. Він означає ставати друзями для бідних і слабких, полегшувати страждання, згладжувати образу, відстоювати істину, зміцнювати підростаюче покоління, створювати атмосферу безпеки й щастя вдома. Більшою мірою наша викупна робота на землі полягає в тому, щоб допомагати іншим зростати і здійснювати їхні праведні надії і прагнення.

Один з прикладів цього є в романі Віктора Гюго Знедолені, нехай він і вигаданий, але він завжди зворушував і надихав мене. На початку цієї історії єпископ Б’єнвеню нагодував і дав притулок на ніч безхатченку Жану Вальжану, який тільки недавно вийшов на волю після 19 років каторги, на яку потрапив за те, що вкрав буханець хліба, аби нагодувати голодних дітей своєї сестри. Закам’янілий серцем та озлоблений Вальжан віддячує єпископу Б’єнвеню за його доброту тим, що краде в нього столове срібло. Пізніше Вальжан, заарештований жандармами, в яких він викликав підозру, брехливо заявляє, що це срібло йому було подаровано. Коли жандарми приводять його назад у будинок єпископа, то на превеликий подив Вальжана, єпископ Б’єнвеню підтверджує його розповідь і для більшої переконаності каже: “Але я ж дав вам ще й свічники, теж срібні, як і все інше, і вони принесли б вам двісті франків. Чому ви не взяли їх разом з вашими тарілками?” …

Єпископ підійшов до нього і сказав, понизивши голос:

“Не забувайте, ніколи не забувайте, що ви пообіцяли мені використати це срібло, аби стати чесною людиною”.

Жан Вальжан, який не пам’ятав, щоб він таке обіцяв, стояв спантеличений. Єпископ … урочисто продовжив:

“Жане Вальжане, брате мій, ви вже не належите до зла, а до добра. Це вашу душу я купую для вас. Я витягаю її із темних думок та від духу загибелі і віддаю її Богу!”

Жан Вальжан дійсно став новою людиною, чесною людиною і благодійником для багатьох. Усе своє життя він зберігав ці два срібні свічники, які нагадували йому, що його життя було викуплене для Бога6.

Деякі форми фізичного викуплення виникають завдяки спільним зусиллям. Саме це є однією з причин, чому Спаситель заснував Церкву. Будучи організованими у кворуми та допоміжні організації і в коли, приходи та філії, ми можемо не тільки навчати одне одного євангелії та заохочувати одне одного жити за нею, але також можемо й задіяти людей та ресурси, щоб впоратися з нагальними потребами життя. Люди, діючи поодинці або в групах за інтересами, не завжди можуть надати засоби для вирішення великомасштабних проблем. Як послідовники Ісуса Христа, ми є спільнотою святих, організованою, щоб допомогти, так би мовити, викупити потреби наших товаришів-святих та багатьох інших людей, оскільки ми можемо простягнути руку допомоги по всьому світу.

Завдяки нашим гуманітарним зусиллям у минулому році, про які говорив старійшина Даллін Х. Оукс, 890000 чоловік в 36 країнах отримали чисту воду, 70000 чоловік в 57 країнах отримали інвалідні візки, 75000 чоловік в 25 країнах покращили свій зір і люди в 52 країнах отримали допомогу після стихійних лих. Співпрацюючи з іншими, Церква допомогла організувати проведення щеплень для приблизно 8 мільйонів дітей і передала як допомогу все необхідне для життя сирійським біженцям в їхніх таборах, розташованих у Туреччині, Лівані та Йорданії. У той же час у 2012 році для членів Церкви, які опинилися в нужді, були придбані товари й надані послуги на суму понад 500 мільйонів доларів США. Дякуємо за вашу щедрість.

І все це не рахуючи виявів доброти й підтримки окремих людей—подарованих ними харчів, одягу, грошей, турботи, а також ще тисячі інших виявів втішення й співчуття, якими ми можемо брати участь у роботі з викуплення, наслідуючи Христа. У дитинстві я був свідком вчинків моєї мами, направлених на викуплення однієї нужденної жінки. Багато років тому, коли ми ще були малими, моя мама перенесла складну операцію, яка ледь не закінчилась її смертю і після якої вона залишалась прикутою до ліжка майже рік. У цей час рідня та члени приходу допомагали мамі та нашій сім’ї. Щоб допомогти більше, президент Товариства допомоги приходу, сестра Ейбрахам, порадила моїм батькам найняти жінку з приходу, якій вкрай була необхідна робота. Розповідаючи далі цю історію, я буду використовувати вигадані імена: для цієї жінки—Сара, а для її дочки—Енні. Ось розповідь моєї матері:

“Я пам’ятаю це так ясно, наче це було тільки вчора. Я лежала в ліжку, коли сестра Ейбрахам привела до дверей спальні Сару. Моє серце обірвалось. Там стояла найнепривабливіша людина, яку я будь-коли зустрічала—дуже убога; худа, з розпатланим волоссям; сутула; голова в неї була повішена, а очі дивилися в підлогу. На ній було старе домашнє плаття на чотири розміри більше, ніж треба. Вона не підвела голову і говорила так тихо, що я не могла її чути. За нею ховалася дівчинка років трьох. Ну що мені у світі було робити з цим створінням? Після того як вони вийшли з кімнати, я не могла стримати сліз і довго плакала. Мені ж потрібна була допомога, а не додаткові проблеми. Сестра Ейбрахам залишилася із Сарою на деякий час, і незабаром вони прибрали в будинку й приготували смачну їжу. Сестра Ейбрахам попросила мене спробувати, як підуть справи в ці кілька днів, і додала, що ця жінка переживає справді важкі часи і потребує допомоги.

Наступного ранку, коли прийшла Сара, я нарешті домоглася, щоб вона підійшла до мого ліжка, аби я могла її почути. Вона запитала, що я хочу, аби вона зробила. Я сказала, а потім додала: “Але найголовніше—мої хлопчики; проводьте час з ними, читайте їм—вони важливіші, ніж дім”. Вона була хорошим кухарем і тримала дім у чистоті, прала, була доброю з хлопчиками.

Через кілька тижнів я дізналась історію Сари. [Оскільки вона була туга на вухо, то не дуже добре навчалась у школі і в кінці кінців кинула її. Вийшла заміж молодою за розпусного чоловіка. Народилась Енні, вона стала радістю в житті Сари. Одного зимового вечора чоловік прийшов додому п’яний, силоміць посадив Сару і Енні, які були у постільній білизні, в машину, повіз з дому та висадив десь на узбіччі шосе. Вони його більше ніколи не бачили. Босоніж, замерзлі, Сара і Енні пройшли кілька миль, поки дійшли до будинку Сариної матері]. Її мати погодилась на те, щоб вона залишилася за умови, що буде виконувати всю хатню роботу й готувати їжу, а також піклуватися про своїх сестру і брата, які навчались у старших класах.

Ми повели Сару до лікаря з вушних захворювань, і вона отримала слуховий апарат. … Ми переконали її відвідувати школу для дорослих, і вона отримала свідоцтво про закінчення середньої школи. Вона навчалась у вечірній школі, з часом закінчила коледж і навчала людей з особливими потребами. Вона придбала собі невеличкий будинок. У Енні був храмовий шлюб, у неї двоє дітей. Сарі з часом зробили кілька операцій на вухах, і вона нарешті могла добре чути. З часом вона пішла на пенсію і служила на місії. … Сара часто дякувала нам і казала, що багато чого навчилась від мене, особливо, коли я сказала їй, що мої сини важливіші, ніж будинок. Вона сказала, що це навчило її так ставитись до Енні. … Сара—дуже особлива жінка”.

Як учні Ісуса Христа, ми повинні зробити все від нас залежне, щоб викупити інших зі страждань і звільнити від тягарів. І все ж наше найважливіше служіння для їхнього викуплення—вести їх до Христа. Без Його викуплення від гріха й смерті у нас є тільки євангелія соціальної справедливості. Вона може надати певну допомогу і примирення у теперішньому, але вона не має сили привернути з небес досконалу справедливість і безмежну милість. Остаточне викуплення—в Ісусі Христі і тільки в Ньому одному. Я смиренно і з вдячністю визнаю Його як Викупителя, в ім’я Ісуса Христа, амінь.

Посилання

  1. Див. Merriam-Webster’s Collegiate Dictionary, 10th ed. (1993), “redemptioner.”

  2. Webster’s New World College Dictionary, 3rd ed. (1988), “redeem.”

  3. “Син Бога спокутував первісну вину, через що відповідальність за гріхи батьків не може впасти на голови дітей, бо вони є непорочними від заснування світу” (Мойсей 6:54). Завдяки Викупленню Христа, усі подолають смерть і воскреснуть для безсмертя. Крім того, усі подолають духовну смерть і повернуться у присутність Бога, щоб бути судженими. Ісус сказав: “Так як Мене було піднято [на хресті] людьми, так і людей буде піднято Батьком, щоб вони стали переді Мною, щоб бути судженими за свої діяння” (3 Нефій 27:14). Очищені від гріхів залишаться з Богом у небесному царстві, а ті, хто не покаються і залишатимуться нечистими, не зможуть перебувати зі святим Богом і після Суду повинні будуть піти від Нього, тим самим зазнаючи духовної смерті ще раз. Іноді це називають другою смертю, тобто це означає зазнати духовну смерть вдруге. (Див. Геламан 14:15–18).

  4. Це стосовно наших власних гріхів у Писаннях сказано про тих, хто не матиме користі від викуплення: “Злочестиві залишаються, начебто не було зроблено ніякого викуплення, тільки звільнення від пут смерті” (Алма 11:41). “Хто не має віри в покаяння, піддається цілковитому законові, що вимагає справедливості; отже, тільки для того, хто має віру в покаяння, здійснюється великий і вічний план викуплення” (Алма 34:16). Якщо людина відкидає Спокуту Спасителя, то вона повинна сама сплатити свій борг, щоб виправдати себе. Ісус сказав: “Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються. Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я” (Учення і Завіти 19:16–17). Страждання за гріх людини, яку не викуплено, називають пеклом. Ці страждання означають, що людина стає підвладною дияволу, і вони описані біблійними метафорами як перебування в ланцюгах або в озері вогню і сірки. Легій благав своїх синів, щоб вони вибрали Христове Викуплення, “а не вибрали вічну смерть за бажанням плоті, і зло, яке в ній, яке дає духові диявола силу підкоряти, вести вас до пекла, щоб він міг царювати над вами в своєму власному царстві” (2 Нефій 2:29). І навіть за цих умов Спокута Ісуса Христа кладе край пеклу і ті, хто повинен пройти його, будуть викуплені від диявола в останньому воскресінні (див. Учення і Завіти 76:85). “Синів загибелі” порівняно мало, “і це ті єдині, над ким друга смерть матиме [постійно] владу; так, істинно, ті єдині, кого не буде викуплено в належний час Господа, після страждань від Його гніву” (Учення і Завіти 76:32, 37–38).

  5. Пророк Джозеф Сміт торжествував: “Нехай мертві виголошують гімни вічної хвали Царю Еммануїлу, Який призначив ще до заснування світу те, що дає нам змогу викупляти їх із в’язниці; бо в’язні вийдуть вільними” (Учення і Завіти 128:22).

  6. Див. Victor Hugo, Les Misérables (1992), 91–92.