Захистіть дітей

Старійшина Даллін Х. Оукс

З Кворуму Дванадцятьох Апостолів

Зображення

Ніхто не повинен проігнорувати благання про те, що нам потрібно об’єднатись і більше перейматись благополуччям і майбутнім наших дітей—підростаючого покоління.

Усі ми можемо згадати, які в нас виникають почуття при вигляді малої дитини, що плаче і простягає до нас руки, щоб ми допомогли. Люблячий Небесний Батько дає нам відчути ці почуття, щоб спонукати нас допомагати Його дітям. Згадуйте, будь ласка, ті почуття, коли я буду говорити про нашу відповідальність захищати дітей і діяти заради їхнього благополуччя.

Я говорю з перспективи євангелії Ісуса Христа, включно з Його планом спасіння. У цьому моє покликання. Місцеві церковні провідники несуть відповідальність за окремо взятий підрозділ, наприклад, прихід або кіл, а відповідальність апостола—свідчити всьому світу. У кожному народі, у кожній расі й віровченні усі діти—діти Бога.

Хоч я й не буду говорити словами політиків чи публічної політики, проте, як і інші церковні провідники, я не можу говорити про благополуччя дітей, не беручи до уваги вибір, який роблять громадяни, державні чиновники і працівники приватних організацій. Ми всі знаходимося під наказом Спасителя любити одне одного й турбуватися одне про одного, а особливо про слабких та беззахисних.

Діти надзвичайно вразливі. У них мало, а то й зовсім немає сили захищатися чи забезпечувати себе, вони мало впливають на те, що є таким важливим для їхнього благополуччя. Дітям потрібні ті, хто будуть говорити за них, і їм потрібні ті, хто будуть приймати рішення, поставивши їхнє благополуччя вище егоїстичних інтересів дорослих.

I.

Ми шоковані тим, що по всьому світу мільйони дітей стають жертвами злочинів та егоїзму дорослих негідників.

У деяких знекровлених війною країнах дітей силоміць забирають служити солдатами у воюючих арміях.

За даними Організації Об’єднаних Націй щороку більше двох мільйонів дітей стають жертвами проституції та порнографії¹.

З перспективи плану спасіння, одним з найтяжчих виявів ганебного поводження з дітьми є не дати їм можливості народитись. Це загальносвітова тенденція. Зараз рівень народжуваності у Сполучених Штатах найнижчий за останні 25 років², а рівень народжуваності в європейських та азійських країнах знижується вже протягом багатьох років. Це не просто релігійне питання. Якщо підростаюче покоління чисельно зменшується, культури і навіть нації поступово слабнуть і зрештою зникають.

Одна з причин зменшення рівня народжуваності—аборти. По всьому світу, за приблизними підрахунками, робиться більше 40 мільйонів абортів у рік³. Є багато законів, що дозволяють аборти і навіть сприяють їм, але, як на нас, це величезне зло. Інші вияви жорстокого ставлення до дітей, що стаються під час вагітності,—це внутрішньоутробні пошкодження плоду, які виникають через неналежне харчування матері або вживання нею наркотиків.

Є трагічна іронія в тому, що безлічі дітей позбуваються або шкодять їм до народження, в той же час величезна кількість безплідних пар прагнуть мати своїх дітей або всиновити їх.

Жорстоке поводження з дітьми або відсутність турботи про них після народження є більш помітними для людей. По всьому світу майже вісім мільйонів дітей помирає, не досягнувши п’ятирічного віку, переважно від хвороб, які лікуються або яким можна запобігти⁴. Всесвітня Організація Охорони Здоров’я повідомляє, що одна дитина з чотирьох страждає від затримки в розвитку, розумово і фізично, через неналежне харчування⁵. Ми, провідники Церкви, живемо й буваємо в різних країнах і надивилися цього. Генеральне президентство Початкового товариства повідомляє про дітей, що живуть в умовах, “які ми навіть не можемо собі уявити”. Одна мати на Філіппінах сказала: “Трапляється, що в нас не вистачає грошей на їжу, та нічого, бо це дає мені нагоду навчати своїх дітей вірі. Ми збираємося разом і молимося про допомогу, і діти бачать, що Господь благословляє нас”⁶. У Південній Африці працівник Початкового товариства зустрів малу дівчинку, самотню й сумну. Боязко відповідаючи на запитання, поставлені з любов’ю, вона сказала, що не має ні матері, ні батька, ні бабусі, один дідусь турбується про неї⁷. Такі трагедії поширені на континенті, де багато доглядальників померли від СНІДу.

Не турбуються про маленьких дітей та молодь навіть у багатих країнах. Про здоров’я дітей, що виростають в нужді, менше дбають і у них немає можливості отримати належну освіту. Також вони залишаються беззахисними в небезпечному середовищі свого фізичного й культурного оточення і не бачать уваги навіть збоку своїх батьків. Старійшина Джеффрі Р. Холланд нещодавно розказав про досвід одного поліцейського-святого останніх днів. Проводячи обшук, він знайшов п’ятеро малих дітей, що тиснулися одне до одного, намагаючись заснути на голій брудній підлозі в оселі, де їхня мати та з нею ще якісь люди пили та веселилися. У квартирі не було їжі, щоб вони могли втамувати свій голод. Зробивши для них якусь подобу ліжка, цей поліцейський став на коліна і помолився про захист тих дітей. І коли він попрямував до дверей, хтось із дітей, приблизно шести років, побіг за ним, ухопив за руку і став благально питати: “Ти усиновиш мене?”⁸

Ми пам’ятаємо, чого навчав наш Спаситель, коли поставив малу дитину перед Своїми послідовниками і заявив:

“І хто прийме таку дитину одну в Моє Ймення, той приймає Мене.

Хто ж спокусить одне з цих малих, що вірують в Мене, то краще б такому було, коли б жорно млинове на шию йому почепити,—і його потопити в морській глибині” (Матвій 18:5–6).

Думаючи про небезпеки, від яких необхідно захищати дітей, ми повинні також брати до уваги й психологічне жорстоке поводження. Батьки або інші доглядальники, учителі, однолітки, які принижують, чіпляються або зневажливо ставляться до дітей або підлітків, можуть заподіяти шкоду, яка відчуватиметься довше, ніж та, що завдана фізично. Якщо дитині або підлітку дають відчути, що вони нікчемні, небажані, нелюбимі, то це може тяжко й надовго зашкодити їхньому емоційному благополуччю й розвитку⁹. Молодь, яка бореться з будь-яким своїм незвичайним станом, у тому числі й з потягом до осіб тієї ж статі, особливо вразлива і потребує люблячого розуміння, а не утисків чи гоніння¹⁰.

З допомогою Господа ми можемо покаятися та змінитися і бути більш люблячими й дбайливими з дітьми—своїми й тими, хто навколо нас.

II.

Є кілька прикладів фізичних або емоційних загроз для дітей, які є настільки ж серйозними, як і ті, що виникають із взаємин з їхніми батьками або опікунами. Президент Томас С. Монсон говорив про, як він назвав їх, “підлі вчинки” жорстокого поводження з дітьми, коли батько чи мати ламає або калічить дитину, фізично чи емоційно¹¹. Я просто-таки страждав, коли мав вивчати шокуючі докази в таких справах під час свого служіння у Верховному суді Юти.

Серед найважливіших факторів, від яких залежить благополуччя дітей, є: чи були одружені їхні батьки, природа й тривалість цього шлюбу і, у ширшому розумінні, культура і майбутнє цього шлюбу та турбота про дитину там, де вони живуть. Два дослідники інституту сім’ї пояснюють: “Упродовж усієї історії шлюб був першою і самою важливою інституцією для народження та виховання дітей. Він забезпечував культурний зв’язок, що призначений поєднати батька зі своїми дітьми через його поєднання з матір’ю його дітей. Проте останнім часом діти дедалі більше відтісняються зі сцени за лаштунки”¹².

Один професор з юриспруденції з Гарварда так охарактеризував діючий нині закон стосовно шлюбу і розлучення та ставлення до нього: “[Теперішня] американська версія шлюбу, як сказано в законі і у великій кількості популярної літератури, стає чимось, на зразок: шлюб—це стосунки, які існують перш за все для задоволення подружжя. Якщо шлюб не виконує цієї функції, вини немає на жодному з них і кожний з них може припинити їхні стосунки за власним бажанням. … Діти зовсім не вписуються у цю версію; у більшості випадків вони виступають як щось другорядне”¹³.

Наші церковні провідники навчали, що дивитися на шлюб, “як просто на контракт, який ми складаємо заради задоволення … і який розриваємо при перших же труднощах, … це злочин, гідний засудження”, особливо коли при цьому “вимушені страждати діти”¹⁴. А розлучення дуже вдаряє по дітях. Більше половини всіх розлученних за останній рік пар мали малих дітей¹⁵.

Багато дітей могли б мати благословення виростати з батьком і матір’ю, якби тільки їхні батьки дотримувалися цього натхненного вчення в Проголошенні про сім’ю: “Чоловік і дружина мають урочисту відповідальність любити одне одного і своїх дітей. … Батьки мають священний обов’язок виховувати своїх дітей у любові й праведності, забезпечувати їхні фізичні і духовні потреби, вчити їх любити один одного й служити один одному”¹⁶. Наймогутніше навчання дітей відбувається завдяки прикладу їхніх батьків. Батьки, які розлучаються, неминуче подають негативний урок.

Безумовно, є випадки, коли розлучення необхідне заради блага дітей, але такі ситуації трапляються вкрай рідко¹⁷. У більшості сімейних спорів батьки, сперечаючись, повинні більше брати до уваги інтереси дітей. З допомогою Господа вони можуть це зробити. Дітям потрібна емоційна й особиста сила, що приходить завдяки вихованню двома батьками, які об’єднані їхнім шлюбом та їхніми цілями. Мене виростила овдовіла мати, і я на собі знаю, що цього не завжди вдається досягнути, але такого ідеалу необхідно прагнути, коли це тільки можливо.

Діти є першими жертвами діючих нині законів, що дозволяють так звані розлучення “без нічиєї вини”, або за взаємною згодою. З точки зору дітей, розлучення є надто легким. Роблячи висновок з наукового соціального дослідження, що тривало кілька десятків років, один уважний вчений дійшов висновку: “Для дітей найкращі результати дає та структура сім’ї, яка, як правило, складається з двох біологічних батьків, що залишаються одруженими”¹⁸. Кореспондент New York Times зазначив, що “вражаючим є той факт, що саме тоді, коли традиційний шлюб у Сполучених Штатах почав занепадати, … стало очевидним, наскільки ця інституція важлива для благополуччя дітей”¹⁹. Про таку реальність ні в якому разі не повинні забувати батьки і ті, хто ними збирається стати, при прийнятті рішень, що стосуються шлюбу і розлучення. Нам також потрібно, щоб політики, люди, які визначають політику, і посадовці більше звертали увагу на те, що є найкращим для дітей, а не на егоїстичні інтереси виборців та галасливих захисників того, в чому зацікавлені дорослі.

Діти також є жертвами шлюбів, що не уклалися. Небагато з того, що визначає благополуччя нашого підростаючого покоління, турбує більше, ніж нещодавнє повідомлення, що 41 відсоток всіх народжених дітей у Сполучених Штатах народилися в неодружених жінок²⁰. Неодружені матері мають масу труднощів, і очевидно, що їхні діти знаходяться у значно не сприятливіших умовах у порівнянні з дітьми, які виховуються одруженими батьками²¹.

Більшість дітей, народжених незаміжніми матерями,—58 відсотків—були народжені в парах, що спільно жили без шлюбу²². Що б ми не казали про ці неодружені пари, дослідження показують: їхні діти перебувають у набагато не вигіднішому становищі у порівнянні з іншими дітьми²³. Для дітей має значення відносна стабільність шлюбу.

Ми повинні думати й про подібні перешкоди для дітей, які виховуються одностатевою парою. У літературі з соціології думки про довготривалий вплив такого виховання на дітей є спірними і політично дебатуються в основному, як зазначив кореспондент New York Times, через те, що “одностатевий шлюб є соціальним експериментом, і, як в більшості експериментів, його результати можна буде зрозуміти лише з часом”²⁴.

III.

Я говорив заради дітей—дітей скрізь. Хтось, можливо, проігнорує деякі з цих прикладів, але ніхто не повинен проігнорувати благання про те, що нам потрібно об’єднатись і більше перейматись благополуччям і майбутнім наших дітей—підростаючого покоління.

Ми говоримо про дітей Бога, і з Його могутньою силою ми можемо зробити більше, щоб допомогти їм. З цим благанням я звертаюсь не лише до святих останніх днів, але й до всіх людей, що сповідують релігію, та всіх, хто має систему цінностей, яка вимагає від них підпорядковувати власні потреби потребам інших, особливо заради благополуччя дітей²⁵.

Людям, що сповідують релігію, також відоме це вчення Спасителя з Нового Завіту: чисті малі діти є для нас взірцем смирення і здатності навчатися:

“Поправді кажу вам: коли не навернетесь, і не станете, як ті діти,—не ввійдете Царство Небесне.

Отже, хто впокориться, як дитина оця, той найбільший у Царстві Небеснім” (Матвій 18:3-4).

У Книзі Мормона ми читаємо про те, як воскреслий Господь навчав нефійців: вони повинні покаятися і бути хрищеними “і стати як мале дитя”, інакше їм не успадкувати Боже царство (3 Нефій 11:38; див. також Мороній 8:10).

Я молюся, щоб ми упокорилися, як малі діти, і робили все, аби захистити наших малих дітей, бо вони—майбутнє, і для нас, і для Церкви, і для наших країн. В ім’я Ісуса Христа, амінь.