Підготовка у священстві: “Мені потрібна твоя допомога”
Генрі Б. Айрінг
Перший радник у Першому Президентстві
Не переймайтеся і не думайте про те, що ви такі недосвідчені, краще думайте про те, якими з Господньою допомогою ви можете стати.
Мої дорогі брати, це радість для мене---бути з вами на цих всесвітніх зборах священства Бога. Цього вечора я буду говорити про підготовку у священстві, як нашу власну, так і ту, яку ми, допомагаючи, надаємо іншим.
Більшості з нас час від часу необхідно замислюватися: “А чи підготовлений я до цього призначення у священстві?” Моя відповідь: “Так, ви підготовлені”. Сьогодні моя мета---допомогти вам усвідомити цю підготовку і, завдяки цьому, набути сміливості.
Як ви знаєте, Ааронове священство призначено бути підготовчим священством. Переважна більшість носіїв Ааронового священства---це молоді диякони, учителі і священики віком від 12 до 19 років.
Ми можемо дійти думки, що підготовка у священстві відбувається у віці, коли мають Ааронове священство. Однак Небесний Батько готував нас, ще коли навчав нас на Своїх колінах у Своєму царстві, ще до нашого народження. Він готує нас і цього вечора. І Він буде й далі готувати нас так довго, як ми це Йому дозволимо.
Мета всієї підготовки у священстві, у доземному існуванні і в земному житті,---підготувати нас і тих, кому ми служимо заради Нього, до вічного життя. Одним з найперших уроків у доземному існуванні, безперечно, був план спасіння, осердям якого були Ісус Христос і Його Спокута. Ми не тільки були навчені цього плану, але й були присутні на нараді, де прийняли його.
Оскільки при народженні завіса забуття покрила наш розум, ми маємо знайти шлях, щоб знову навчитися в цьому житті того, що ми колись знали й захищали. Частково наша підготовка в цьому житті полягала в тому, щоб знайти ту безцінну істину, аби потім ми могли знову зобов’язатися дотримуватися її через завіт. Це вимагало віри, смирення і сміливості з нашого боку, а також допомоги від людей, які вже знайшли цю істину і потім поділилися нею з нами.
Це могли бути батьки, місіонери чи друзі. Але ця допомога була частиною нашої підготовки. До нашої підготовки у священстві завжди залучені інші---ті, хто вже підготовлений, щоб надати нам можливість прийняти євангелію, а потім діяти, дотримуючись завітів, щоб засвоїти їх своїм серцем. Ми, щоб підготуватися до вічного життя, повинні служити в цьому житті усім серцем, розумом та силою і старатися підготувати інших, щоб і вони повернулися до Бога разом з нами.
Отже, частина підготовки у священстві, яку ми будемо проходити в цьому житті,---це нагоди служити іншим і навчати їх. Можливо,---як вчителі у Церкві, як мудрі й люблячі батьки, як члени кворуму і як місіонери Господа Ісуса Христа. Господь буде надавати можливості, але чи будемо ми підготовлені, це вже залежатиме від нас. Цього вечора я маю намір вказати на кілька надзвичайно важливих виборів, зробити які необхідно, аби підготовка у священстві була успішною.
Правильний вибір і того, хто навчає, і того, кого навчають, певною мірою залежить від розуміння, як Господь готує Своїх слуг у священстві.
По-перше, Він покликає людей, молодих і літніх, які, можливо, на погляд світу та і навіть їх самих, є слабкими й простими. Господь може обернути ці явні недоліки на сильні сторони. Це вплине на спосіб, який мудрий провідник вибирає, кого навчати і як навчання. І це може змінити ставлення носія священства до запропонованих йому можливостей розвитку.
Давайте розглянемо кілька прикладів. Я був недосвідченим священиком у великому приході. Якось у неділю після обіду мені зателефонував мій єпископ. Коли я відповів, він сказав: “У тебе є час, щоб піти зі мною? Мені потрібна твоя допомога”. Він пояснив, що хоче, щоб я пішов з ним як напарник, аби відвідати одну невідому мені жінку; у неї не було чого їсти і її потрібно було навчити, як краще розпоряджатися своїми коштами.
Я знав, що в нього є два досвідчені радники в єпископаті. Обоє були зрілими чоловіками з величезним досвідом. Один мав власний великий бізнес, він потім став президентом місії, а тоді й генеральним авторитетом. Другий був відомим у місті суддею.
Я ж був новопокликаним першим помічником єпископа у кворумі священиків. Він знав, що я мало розуміюся на принципах програми благополуччя. Ще менше я знав, як розпоряджатися власними коштами. Я до цього ще ні чека не виписував, я не мав ні банківського рахунку і навіть власного бюджету. І все ж, незважаючи на свою недосвідченість, я відчув, що він зовсім не жартував, кажучи: “Мені потрібна твоя допомога”.
Я зрозумів, що той натхненний єпископ мав на увазі. Він бачив у мені золоту можливість підготувати носія священства. Я впевнений, що він не передбачав, що цей ненавчений юнак буде майбутнім членом Верховного єпископату. Але він ставився до мене в той день і всі дні впродовж років, поки я знав його, як до об’єкту багатообіцяючого проекту підготовки.
Як здавалося, йому це було до душі, однак все одно це була робота. Коли ми, відвідавши ту бідну вдову, під’їхали до мого дому, він припаркував авто. Він розгорнув Писання в дуже потертій обкладинці, в яких було безліч поміток. Він по-доброму зробив мені зауваження. Він сказав, що мені потрібно більше вивчати Писання і більше всього дізнаватися. Але він повинен був бачити, що я був достатньо слабким і простим, щоб сприймати навчання. І до тепер я пам’ятаю, чого він мене навчав мене того дня. А ще краще я пам’ятаю його упевненість в тому, що я можу навчатися і бути кращим---і що я буду.
Він бачив за реальністю того, ким я був, можливості людини, яка відчуває себе достатньо слабкою і простою, щоб мати бажання отримати допомогу від Господа і повірити, що та надійде.
Єпископи, президенти місій і батьки можуть вирішити діяти, використовуючи ці можливості. Недавно на зборах у неділю посту я побачив доказ цьому під час свідчення одного президента кворуму дияконів. Невдовзі він мав стати вчителем і залишити членів свого кворуму.
З великим хвилюванням у голосі він свідчив про збільшення хороших якостей серед членів його кворуму і як зміцнився цей кворум. Я ніколи не чув, щоб так хтось хвалив якусь організацію. Він похвалив їх за служіння. А потім сказав, що він знає, що зможе допомагати новим дияконам, коли ті відчуватимуть себе приголомшеними, бо він сам відчував себе так, коли отримав це священство.
Відчуття своєї слабкості зробило його більш терплячим, більш милосердним, а отже він міг тепер краще зміцнювати інших і допомагати їм. Мені здалося, що за ці два роки перебування в Аароновому священстві він став досвідченим і мудрим. Він засвоїв, що йому як президенту кворуму на допомогу приходили чисті й живі спогади про те, що йому самому було потрібно, коли він був на два роки молодшим. У майбутньому і йому, і нам буде важко, якщо такі спогади потьмяніють і розвіються з плином часу і через досягнуті успіхи.
Ясно, що Павло бачив цю загрозу для свого молодшого напарника у священстві, Тимофія. Він підбадьорював і настановляв його, і сам готуючи його у священстві, і допомагаючи Господу готувати інших.
Послухайте, що сказав Павло Тимофію, своєму молодшому напарнику:
“Нехай молодим твоїм віком ніхто не гордує, але будь зразком для вірних у слові, у житті, у любові, у дусі, у вірі, у чистоті!
Поки прийду я, пильнуй читання, нагадування та науки!
Не занедбуй благодатного дару в собі, що був даний тобі за пророцтвом із покладенням рук пресвітерів. …
Уважай на самого себе та на науку1, тримайся цього. Бо чинячи так, ти спасеш і самого себе, і тих, хто тебе слухає!”2
Павло дав добру пораду нам усім. Не переймайтеся і не думайте про те, що ви такі недосвідчені, краще думайте про те, якими з Господньою допомогою ви можете стати.
Павло переконує нас: у нашій підготовці у священстві нам слідзважати на “науку”, іншими словами, бенкетувати словами Христа і бути гідними отримати Святого Духа. І тоді ми можемо знати, що хоче Господь, щоб ми зробили у своєму служінні, і ми будемо мати сміливість зробити це, якими б не були наші майбутні труднощі.
Ми готуємося до служіння у священстві, яке з часом виконувати буде все складніше. Наприклад, з віком наші м’язи й пам’ять слабнуть. Наша здатність навчатися й запам’ятовувати прочитане буде зменшуватися. Виконання служіння, якого очікує від нас Господь, кожний день нашого життя вимагатиме від нас дедалі більшого й більшого самоконтролю. Ми можемо бути підготовленими для такого випробування, зміцнюючи віру через служіння кожного дня.
Господь надав нам можливість підготуватися завдяки тому, що Він назвав “клятвою і завітом священства”3.
Це завіт, в який ми вступаємо з Богом, що будемо виконувати всі Його заповіді і служити так, як служив би Він особисто, якби Сам тут був. Якщо ми все робимо для того, щоб жити за такою нормою, то це допомагає нам набути сили, яка буде потрібна, щоб витерпіти до кінця.
Видатні наставники у священстві показали мені, як набути цієї сили: треба взяти собі за звичку долати знесилення й страх, які викликають бажання здатися. Великі Господні наставники показали мені, що неослабна духовна сила приходить, якщо працюєш і далі після того, як інші вже б вирішили відпочити.
Ви, видатні провідники священства, які набули такої духовної сили ще у вашій юності, маєте її й досі, коли ваші фізичні сили слабшають.
Мій молодший брат був у своїх справах в невеличкому місті Юти. У готель йому подзвонив Президент Спенсер В. Кімбол. Було це вже пізно ввечері після важкого робочого дня як для нього самого, так і, безперечно, для Президента Кімбола, чий голос він почув у слухавці. Той сказав: “Я чув ти тут, у місті. Знаю, що пізно і ти, мабуть, уже в ліжку. …, але чи можеш мені допомогти? Мені ти потрібний як напарник у цьому місті, щоб подивитися, в якому стані знаходяться усі наші каплиці”. Мій брат проїздив з ним усю ту ніч, не маючи жодної уяви ні стосовно утримання каплиць чи будь-чого, пов’язаного з ними, ні того, чому Президент Кімбол вирішив зробити цей огляд після свого довгого дня і чому йому була потрібна якась допомога.
Пройшли роки, одного пізнього вечора в готелі в Японії, в якому я зупинився, пролунав схожий телефонний дзвінок. Я тоді був тільки-но покликаний служити уповноваженим у справах освіти в Церкві. Мені було відомо, що Президент Гордон Б. Хінклі виконував своє окреме завдання в Японії і теж жив в якомусь з номерів цього готелю. Я тільки-но ліг спати, знесилений всіма справами, на які, на мою думку, у мене вистачило сил, а тут цей дзвінок; я підняв слухавку.
Президент Хінклі спитав своїм приємним голосом: “А чому це ти спиш, коли я тут читаю один рукопис, який нас попросили переглянути?” Тож я встав і пішов працювати, хоч і думав, що Президент Хінклі міг би краще проглянути той рукопис, ніж на це був здатний я. Але йому якось вдалося дати мені відчути: йому потрібна моя допомога.
Президент Томас С. Монсон наприкінці майже кожних зборів питає секретаря Першого Президентства: “Ну, я все там зробив?” І він завжди посміхається, коли чує у відповідь: “Так, Президенте, усе”. Приємна посмішка Президента Монсона шле мені послання. Вона змушує мене задуматися: “А що ще я міг би зробити у своїх дорученнях?” Після цього я йду у свій офіс працювати.
Великі вчителі показали мені, як готуватися, щоб дотримуватися клятви і завіту, коли з часом і з віком це робити ставатиме дедалі важче. Вони показали і навчили мене, як дисциплінувати себе, щоб працювати більше, ніж, як я думав, я міг, поки ще маю здоров’я і сили.
Я не можу бути досконалим слугою щогодини, але я все ж можу намагатися докладати більше зусиль, ніж, як я думав, я міг. З цією звичкою, набутою раніше, я буду підготовлений до випробувань, що настануть згодом. Ви і я можемо бути підготовленими і мати силу дотримуватися своїх клятви і завіту у випробуваннях, які неодмінно прийдуть наприкінці життя.
Доказ цього я бачив під час зборів Церковного правління освіти. На той час Президент Спенсер В. Кімбол уже віддав служінню багато років, хоч і мав чимало тяжких хвороб, страждання від яких міг би зрозуміти лише один Йов. Того ранку він головував на зборах.
Несподівано він замовк. Він важко завалився на стільця. Його очі заплющилися. Голова упала на груди. Я сидів поряд з ним. Старійшина Холланд був поряд з нами. Удвох ми встали, щоб допомогти йому. У нас не було досвіду, як діяти у подібній надзвичайній ситуації, і ми вирішили перенести його отак, на стільці, в його офіс, що був неподалік.
Він став нашим учителем навіть в той момент, коли йому було надзвичайно погано. Кожний з нас взявся за стілець зі свого боку, і ми вийшли з кімнати засідань у коридор Будинку церковної адміністрації. Він ледь розплющив очі, перебуваючи у напівсвідомості, і сказав: “Ой, будьте обережні. Не пошкодьте собі спину”. Коли ми дійшли до дверей його офісу, він сказав: “Ой, мені страшенно незручно, що я перервав збори”. Через кілька хвилин після того як ми внесли його в офіс, усе ще не розуміючи, що з ним сталося, він глянув на нас і сказав: “А не здається вам, що ви повинні повернутися на збори”.
Ми вийшли від нього й поспішили назад, знаючи, що якимось чином наша присутність там мала значення для Господа. Президент Кімбол від самого свого дитинства долав свої межі стійкості, щоб служити Господу і любити Його. Це була звичка настільки для нього органічною, що вона давала про себе знати, коли це було потрібно. Він був підготовлений. І тому він був здатний навчати і показувати нам, як бути підготовленими, щоб дотримуватися клятви і завіту, постійно готуючись упродовж років, віддаючи цьому всі свої сили тому, що може здаватися невеликими завданнямиз незначними наслідками.
Я молюся, щоб ми могли дотримуватися своїх завітів священства, аби стати гідними вічного життя і тих, кого ми покликані навчати. Я обіцяю вам: якщо ви будете робити все, що у ваших силах, Бог буде збільшувати вашу силу і вашу мудрість. Він підготує вас. Я обіцяю вам: ті, кого ви навчаєте і кому ви подаєте приклад, будуть прославляти ваше ім’я, як я сьогодні прославляю імена тих великих учителів, яких знав.
Я свідчу, що Бог Батько живий і любить вас. Він знає вас. Він і Його воскреслий і прославлений Син, Ісус Христос, явилися недосвідченому хлопцеві, Джозефу Сміту. Вони довірили йому Відновлення повноти євангелії та істинної Церкви. Вони підбадьорювали його, коли це було потрібно. Вони давали йому відчути, що з любов’ю дорікають йому, опускаючи, щоб потім його підняти. Вони готували його, і вони готують нас, щоб нам мати силу працювати далі, рухаючись до целестіальної слави, яка є метою і підставою всього служіння священства.
Я залишаю вам своє благословення, щоб ви могли розпізнавати чудові можливості, які Бог дав вам у покликаннях і підготовці вас до служіння Йому та служіння іншим. В ім’я нашого люблячого Провідника і Вчителя, Ісуса Христа, амінь.