А якщо ні…

Денніс Е. Сіммонс

З Другого кворуму сімдесятників

Зображення

Люди здійснюють дивовижне, довіряючи Господу і дотримуючись Його заповідей—виявляючи віру навіть тоді, коли вони не знають, як саме Господь їх формує.

Колиcь, будучи юнаком, я повернувся додому з баскетбольного турніру, який проводився серед восьмих класів, невтішним, розчарованим і спантеличеним. Я сказав матері із роздратуванням: “Не знаю, чому ми програли—я ж вірив, що ми переможемо!”

Тепер я розумію, що тоді не знав, що таке віра.

Віра—не бравада, не просто бажання, не просто сподівання. Істинна віра—це віра в Господа Ісуса Христа, впевненість в Ісусі Христі й довіра до Нього, що спонукають людину йти за Ним¹.

Багато століть тому Даниїла та його молодих товаришів раптово кинули із затишку в світ—світ чужий і загрозливий. Коли Шадрах, Мешах і Авед-Неґо відмовилися схилитися і поклонитися золотому бовванові, поставленому царем, розлючений Навуходоносор сказав їм, що якщо вони не поклоняться, як було наказано, їх буде негайно кинуто до палахкотючої огненної печі. “І хто той Бог, що врятує вас від моїх рук?”²

Троє юнаків швидко і впевнено відповіли: “[Якщо ти кинеш нас у піч], наш Бог, Якому ми служимо, може врятувати нас з палахкотючої огненної печі [і] Він урятує й з твоєї руки”. Це нагадує ту віру, що її я мав у восьмому класі. Але після цього вони показали, що повністю розуміють, що таке віра. Вони продовжили: “А якщо ні, … богам твоїм ми не служимо, а золотому бовванові, якого ти поставив, не будемо вклонятися!”³ Це твердження—вияв істинної віри.

Вони знали, що можуть довіряти Богу, навіть якщо все буде не так, як вони сподівалися⁴. Вони знали, що віра—це щось більше, ніж те, що приймається розумом; більше, ніж визнання того, що Бог живе. Віра—це повна довіра до Нього.

Вірити означає вважати, що хоч ми й не розуміємо всього, Він розуміє. Віра—це знання про те, що наша сила є обмеженою, а Його—ні. Віра в Ісуса Христа полягає в тому, щоб у всьому покладатися на Нього.

Шадрах, Мешах і Авед-Неґо знали, що можуть завжди покладатися на Нього, тому що вони знали Його план і те, що Він не змінюється⁵. Вони знали, як знаємо й ми, що смертне життя не є випадковим явищем природи. Це маленький сегмент великого плану⁶ нашого люблячого Небесного Батька, плану, який існує для того, щоб ми, Його сини і дочки, могли досягнути таких самих благословень, які має Він, якщо ми бажаємо цього.

Вони знали, як це знаємо й ми, що в нашому доземному житті Він навчав нас, якими є цілі смертного життя: “Ми зробимо землю, на якій вони зможуть жити; і в цьому ми випробуємо їх, щоб подивитися, чи робитимуть вони все, що Господь Бог їхній накаже їм”⁷.

І це лише доводить, що це життя є випробуванням. Світ є місцем випробування для смертних чоловіків і жінок. Якщо ми розуміємо, що все це є випробуванням, яким керує наш Небесний Батько, Який хоче, щоб ми довіряли Йому і дозволили Йому допомогти нам, ми можемо побачити все ясніше.

Його робота і Його слава, як Він сказав нам, полягає в тому, щоб “здійснювати безсмертя і вічне життя людини”⁸. Він уже досяг божествування. Тепер Його єдина мета—допомогти нам, дати змогу повернутися до Нього і бути подібними до Нього, і вічно жити тим життям, що його веде Він.

Знаючи все це, тим трьом молодим юдеям було неважко прийняти своє рішення. Вони слідуватимуть за Богом; вони виявлятимуть віру в Нього. Він визволить їх, а якщо ні… і ми знаємо, чим закінчилася ця історія.

Господь дав нам свободу вибору, право і відповідальність вирішувати⁹. Він випробовує нас, дозволяючи нам мати проблеми. Він запевняє нас, що Він не дозволить, щоб наші випробування були більшими, ніж ми можемо знести¹⁰. Але ми повинні розуміти, що великі випробування роблять людей великими. Ми не шукаємо бід, але якщо реагуємо на них з вірою, Господь зміцнює нас. Ці “а якщо ні” можуть стати великим благословенням.

Апостол Павло отримав цей дуже важливий урок і проголосив після десятиліть відданої місіонерської роботи: “… [ми] хвалимося в утисках, знаючи, що утиски приносять терпеливість, а терпеливість досвід, а досвід надію, а надія не засоромить”¹¹.

Його запевнив Спаситель: “Досить тобі Моєї благодаті, бо сила Моя здійснюється в немочі”¹².

Павло відповів: “Отож, краще я буду хвалитись своїми немочами, щоб сила Христова вселилася в мене. … Любо мені перебувати в недугах, у прикростях, у бідах, у переслідуваннях, в утисках через Христа. Коли бо я слабий, тоді я сильний”¹³. Ставлячись до своїх труднощів так, як цього очікує Господь, Павло зростав у вірі.

“Вірою Авраам, випробовуваний, привів був на жертву Ісака”¹⁴. Авраам, маючи велику віру, отримав обіцяння, що його потомство буде чисельнішим, ніж зірки на небесах, і що те потомство буде через Ісака. І Авраам відразу послухався Господнього наказу. Бог дотримається Своєї обітниці, а якщо й не таким чином, як цього чекав Авраам, він все одно довіряв Йому повністю.

“Вірою Мойсей … відрікся зватися сином дочки фараонової.

Він хотів краще страждати з народом Божим, аніж мати дочасну гріховну потіху.

Він наругу Христову вважав за більше багатство, ніж скарби єгипетські…

Вірою він покинув Єгипет, не злякавшися гніву царевого…

Вірою вони перейшли Червоне море, немов суходолом…

Вірою впали єрихонські мури…”¹⁵

Інші “вірою царства побивали, одержували обітниці, пащі левам загороджували,

силу огненну гасили, утікали від вістря меча, зміцнялись від слабости, хоробрі були на війні…”¹⁶

Але у всіх цих славетних закінченнях, на які сподівалися і яких чекали учасники [тих подій], завжди були “а якщо нi”:

“… а інші дізнали наруги та рани, а також кайдани й в’язниці.

Камінням побиті бували, допитувані, перепилювані, умирали, зарубані мечем, тинялися … збідовані, засумовані, витерпілі¹⁷,

бо Бог передбачив щось краще для них через їхні страждання, бо без страждань вони не могли досконалість одержати”¹⁸.

Наші Писання і наша історія сповнені розповідей про великих Божих чоловіків і жінок, які вірили, що Він визволить їх—а якщо ні, демонстрували, що вони будуть довіряти і залишаться вірними.

Він має силу, але ми мусимо пройти випробування.

Чого саме Господь чекає від нас у наших випробуваннях? Він чекає, що ми будемо робити все, що зможемо. Він зробить решту. Нефій казав: “… бо ми знаємо, що це Його благодаттю ми спасенні після всього, що ми можемо зробити”¹⁹.

Ми повинні мати таку віру, як Шадрах, Мешах та Авед-Неґо.

Наш Бог позбавить нас висміювання та переслідувань, а якщо ні… Наш Бог позбавить нас хвороби і недуги, а якщо ні… Він позбавить нас самотності, депресії або страху, а якщо ні… Наш Бог позбавить нас загроз, обвинувачень і небезпеки, а якщо ні… Він позбавить нас смерті або каліцтва рідних, а якщо ні, ми будемо довіряти Господу.

Наш Бог зробить усе, щоб ми отримали правосуддя і справедливість, а якщо ні… Він подбає про те, щоб нас любили і визнавали, а якщо ні… Ми знайдемо досконале подружжя і матимемо праведних і слухняних дітей, а якщо ні, ми матимемо віру в Господа Ісуса Христа, знаючи, що якщо ми зробимо все, що зможемо, ми—в Його час і Його способом—будемо визволені і отримаємо все, що має Він²⁰. Про це я свідчу в ім’я Ісуса Христа, амінь.