Служіння примирення

Минулого квітня, коли Президент Рассел М. Нельсон запровадив концепцію служіння, він наголосив на тому, що це один із способів виконувати величні заповіді любити Бога і любити одне одного¹. Ми, представники керівництва Церкви, відкрито аплодуємо вам, і вітаємо з чудовими досягненнями в його виконанні. Ми дякуємо вам за те, що ви слідуєте за нашим улюбленим пророком у цій дивовижній справі, і пропонуємо не чекати на велику кількість додаткових настанов. Просто пірнайте у воду і пливіть. Прямуйте до тих, кому потрібна допомога. Не зупиняйтеся, гадаючи як плисти: на спині чи по-собачому. Якщо ми дотримуємося основних принципів, які було викладено, залишаємося в гармонії з ключами священства і прагнемо, щоб Святий Дух скеровував нас, ми не зазнаємо невдачі.

Цього ранку я хочу поговорити про ще більш особистий аспект служіння, який не є призначенням, не включає в себе запланованої співбесіди і про нього нікому, крім небес, не потрібно звітувати. Дозвольте мені поділитися лише одним простим прикладом такого служіння.

Грант Моррел Боуен був працьовитим, відданим чоловіком і батьком, який, як і багато тих, хто заробляв фермерством, стикнувся з фінансовими проблемами під час неврожаю картоплі в їхній місцевості. Разом зі своєю дружиною, Нормою, вони влаштувалися на іншу роботу, а зрештою і переїхали до іншого міста, знову почавши збудовувати фінансову стабільність. Однак, під час украй неприємного випадку, брата Боуена глибоко зачепили слова єпископа на співбесіді для отримання храмової рекомендації, який дещо скептично поставився до заяви Моррела про те, що він є повним платником десятини.

Я не знаю, хто з цих чоловіків був правіший того дня, але напевно знаю, що сестра Боуен вийшла після цієї співбесіди з оновленою храмовою рекомендацію, а брат Боуен вийшов із гнівом, який тримав його поза Церквою протягом 15 років.

Не беручи до уваги, хто був правий щодо десятини, очевидно, що і Моррел, і єпископ забули про наказ Спасителя: “зі своїм супротивником швидко мирися”² та про пораду Павла: “сонце нехай не заходить у вашому гніві”³. Факт залишається фактом: вони не помирилися і сонце таки зайшло у гніві брата Боуена на дні, потім на тижні й роки, довівши істинність слів, сказаних одним з наймудріших давніх римлян, який сказав: “Гнів, якщо його не стримати, часто є більш [нищівним], ніж рана, яка викликає його”⁴. Але чудо примирення завжди доступне нам, і завдяки любові до своєї сім’ї та Церкви, про істинність якої він знав, Моррел Боуен повернувся до повної активності в Церкві. Дозвольте мені коротко розповісти вам, як це відбулося.

Син брата Боуена, Бред, є нашим хорошим другом і відданим територіальним сімдесятником, який служить у південній частині штату Айдахо. Коли стався цей випадок, Бреду було 11 років, і протягом 15 років він бачив, як занепадає батькова відданість релігії, що було свідченням жахливого жнива, коли сіялися гнів і непорозуміння. Потрібно було щось робити. Тож, з наближенням свята Дня подяки у 1977 році, Бред, 26-річний студент Університету Бригама Янга; його дружина, Валері; і маленький, новонароджений син, Мік, сіли у свій недорогий автомобіль і, попри погану погоду, поїхали в Біллінгз, штат Монтана. Цих трьох від візиту служіння брату Боуену старшому не могло стримати навіть зіткнення зі сніговою кучугурою біля Вест Єлоустоун.

Прибувши туди, Бред і його сестра Пем запитали свого батька, чи не можуть вони усамітнитися з ним. “Ти був чудовим батьком,—почав Бред з хвилюванням,—і ми завжди знали, як сильно ти любиш нас. Але дещо не так і це триває вже довгий час. Через те, що колись тебе образили, вся сім’я страждає вже багато років. Нас роз’єднано, і лише ти один можеш об’єднати нас. Будь ласка, будь ласка, минуло вже багато часу, чи можеш ти знайти у своєму серці сили забути про цю неприємну подію з тим єпископом і знову вести цю сім’ю в євангелії, як ти робив колись?”

Настала мертва тиша. Тоді брат Боуен підвів очі на цих двох, своїх дітей, кість від кості його і тіло від тіла його⁵, і дуже тихо сказав: “Так. Так. Я можу”.

З радістю, але і приголомшені несподіваною відповіддю, Бред Боуен і його сім’я були свідками того, як їхній чоловік і батько пішов до теперішнього єпископа в дусі примирення, щоб владнати справи у своєму житті. У досконалій відповіді на цей мужній, але абсолютно неочікуваний візит, єпископ, який неодноразово запрошував брата Боуена повернутися, просто обійняв Моррела, і довго-довго тримав його у своїх обіймах.

Протягом лише кількох тижнів—на це не потрібно багато часу—брат Боуен повністю повернувся до активності в Церкві і підготувався, щоб гідно повернутися у храм. Невдовзі він прийняв покликання головувати над маленькою проблемною філією з 25 членів Церкви і зробив з неї успішне зібрання, яке налічувало понад 100 членів Церкви. Усе це відбулося близько півстоліття тому, але наслідки служіння сина й дочки, в якому вони благали свого батька, та готовність батька простити і рухатися далі, незважаючи на недосконалості інших людей, принесли благословення, які все ще отримує—і вічно отримуватиме—родина Боуенів.

Брати і сестри, Ісус попросив нас “жи[ти] разом у любові”⁶ так, щоб “не бу[ло] сперечань між вами”⁷. Він застеріг нефійців: “Той, у кому є дух суперечок, не від Мене”⁸. Насправді, великою мірою наші стосунки з Христом будуть визначатися нашими стосунками одне з одним. Або принаймні вони будуть впливати на них.

“Якщо ви … бажатимете прийти до Мене,—сказав Він,—і пам’ятатимете, що ваш брат має щось проти вас—

Спрямуйте свій шлях до брата свого і спочатку примиріться з [ним], а тоді приходьте до Мене з щирими намірами в серці, і Я прийму вас”⁹.

Звичайно ж, кожен з нас може згадати про незліченну кількість старих шрамів, скорбот і болісних спогадів, які, прямо зараз, все ще руйнують мир у чиємусь серці, або в сім’ї, або у стосунках з ближніми. Чи то ми спричинили той біль, чи навпаки постраждали від нього, ці рани потрібно зцілити, аби життя могло винагороджувати нас так, як задумав це Бог. Як і у їжі у ваших холодильниках, яку там ретельно шукають ваші внуки для вас, у цих старих образ вже давно минув їхній термін придатності. Будь ласка, не давайте їм більше дорогоцінного місця у вашій душі. Як сказав Просперо, сповненому жалю Алонзо, у творі Буря: “Не треба нашу пам’ять обтяжувати Тим, що минуло”¹⁰.

“Прощайте, то простять і вам”¹¹,—навчав Христос у Новозавітні часи. І в наші дні: “Я, Господь, прощатиму того, кого прощатиму, але від вас вимагається прощати всіх людей”¹². Однак для декого з вас, хто відчуває справжні страждання, важливо розуміти, чого Він не казав. Він не казав: “Вам не можна відчувати справжні біль або смуток через руйнівні події, які ви пережили від руки іншої людини”. Не сказав Він і такого: “Аби повністю простити, ви маєте поновити неприємні стосунки, або повернутися в образливі, деструктивні обставини”. Але, незважаючи на навіть найжахливіші образи, які можуть спіткати нас, ми можемо піднятися над нашим болем лише тоді, коли стаємо на шлях справжнього зцілення. Цей шлях є шляхом прощення, яким ходив Ісус з Назарету, Котрий закликає кожного з нас: “Іди вслід за Мною”¹³.

У цьому запрошенні бути Його учнем і намагатися чинити так, як чинив Він, Ісус просить нас бути знаряддями Його благодаті—бути “послами Христа” в “служінн[і] примирення”, як казав Павло коринтянам¹⁴. Той, Хто зцілює всі рани, Той, Хто все погане перетворює на хороше, просить нас співпрацювати з Ним, виконуючи важке завдання миротворця у світі, який не здобуде мир ніяким іншим чином.

Отже, як писав Філліпс Брукс: “Ви, хто з року в рік живуть у жалюгідному непорозумінні, збираючись припинити це колись; ви, хто не полишає огидних сварок, бо не можете зрозуміти, що саме зараз той день, щоб пожертвувати своєю гординею і [припинити] їх; ви, хто з похмурим обличчям проходить повз людей на вулиці, не розмовляючи з ними через якусь нерозумну злобу … ; ви, хто змушує … [чиєсь] серце боліти, не почувши слів подяки або співчуття, які ви плануєте сказати … колись у майбутньому, … негайно ж ідіть і зробіть те, чого у вас може вже ніколи не випасти нагоди зробити”¹⁵.

Мої улюблені брати та сестри, я свідчу, що прощення і полишення образ, старих або нових, є найважливішим у величі Спокути Ісуса Христа. Я свідчу, що зрештою таке духовне відновлення може прийти лише від нашого божественного Викупителя, Того, Хто поспішає нам на допомогу “з лікування[м] в промінях Його”¹⁶. Ми дякуємо Йому і нашому Небесному Батькові, Який послав Його, за те, що відновлення і відродження, майбутня свобода від старого смутку і минулих помилок, не тільки є можливими, але й вони вже були викуплені, за них сплачено болісну ціну, символом якої є кров Агнця, Який пролив її.

Апостольським повноваженням, дарованим мені Спасителем світу, я свідчу про спокій душі, який принесе примирення з Богом та одне з одним, якщо ми достатньо лагідні і сміливі, щоб прагнути його. “Припиніть сперечатися один з одним”,—благав Спаситель¹⁷. Якщо ви знаєте про стару образу, владнайте це. Дбайте одне про одного з любов’ю.

Мої улюблені друзі, у нашому спільному служінні примирення я прошу вас бути миротворцями—любити мир, прагнути миру, творити мир, плекати мир. Я прохаю про це в ім’я Князя Миру, Який знає все про те, що означає бути побитим “в домі тих, хто кохає [Його]”¹⁸, але Хто все ще знайшов сили простити й забути—і зцілювати—і бути щасливими. Про це я молюсь за вас і за себе, в ім’я Господа Ісуса Христа, амінь.