Господь веде Свою Церкву

Мої дорогі брати, носії священства Бога, цього вечора я бажаю говорити про чудовий спосіб, у який Господь веде Своє Царство на землі. Ви вже знаєте основи. Я молюся про те, щоб Святий Дух підтвердив їх вам.

Перша: Ісус Христос очолює Церкву по всій землі.

Друга: Він веде Свою Церкву сьогодні, промовляючи до чоловіків, покликаних бути пророками, і Він робить це через одкровення.

Третя: Він давав одкровення Своїм пророкам у давнину, робить це досі і робитиме це й надалі.

Четверта: Він дає одкровення з підтвердженням тим, хто служить під провідництвом Його пророків.

З цих основ ми бачимо, що провідникам Господа в Його Церкві потрібна велика і незмінна віра усіх, хто служить Йому на землі.

Наприклад, потрібна віра аби повірити, що воскреслий Господь наглядає за щоденними справами Свого царства. Потрібна віра аби повірити, що Він покликає недосконалих людей служити у покликаннях, де їм виявляють довіру. Потрібна віра аби повірити, що Він досконало знає людей, яких покликає, як їхні здібності, так і потенціал, і тому не робить помилок у Своїх покликаннях.

У декого в цій аудиторії це може викликати усмішку чи вияв сумніву, як у тих, хто вважає, що їхнє власне покликання є помилкою, так і в тих, хто думає про якихось знайомих, хто, на їхню думку, погано підходять до свого місця у царстві Господа. Моя порада обом категоріям---відкласти такі судження до того часу, коли ви краще побачите те, що бачить Господь. Натомість вам треба застосувати свою здатність судити, аби визначити, чи маєте ви здатність отримувати одкровення і безстрашно діяти за ним.

Для цього потрібна віра. І навіть більша віра потрібна аби повірити, що Господь покликав недосконалих людей служити і вести вас. Моя мета сьогодні ввечері---це зміцнити вашу віру в те, що Бог скеровує вас у вашому служінні Йому. І, що навіть важливіше, я сподіваюся зміцнити вашу віру в те, що Господь надихає недосконалих людей, яких Він покликав бути вашими провідниками.

Спочатку ви можете подумати, що така віра---не важлива для успіху Господньої Церкви і царства. Та яке б місце у ланцюзі служіння у священстві ви не займали, від Господніх пророків до щойно покликаного носія Ааронового священства, ви можете побачити, що віра---це головне.

Давайте почнемо з того, що означає віра для президента кворуму вчителів або дияконів. Для нього важливо мати віру в те, що Господь покликав Його особисто, знаючи слабкі і сильні його сторони. Йому треба вірити в те, що людина, яка надала йому покликання, отримала одкровення через Дух Бога. Його радники і члени його кворуму повинні мати таку саму віру, аби йти за ним із безстрашною впевненістю.

Я бачив таку впевненість, коли в якийсь недільний день один хлопець сидів зі своїм президентством кворуму дияконів. Він був їх щойно покликаним секретарем. Це молоде президентство радилося разом. Вони говорили про кілька способів, якими вони можуть виконати вимогу єпископа повернути малоактивного хлопця до Церкви. Після молитви й обговорення, вони призначили секретаря піти в дім до хлопця, який ніколи не приходив на збори, і запросити його.

Секретар не знав хлопця, але він знав, що хтось із його батьків був малоактивний, а хтось не був членом Церкви і не був приязним. Секретар відчував хвилювання, але не страх. Він знав, що пророк Бога попросив носіїв священства повертати загублених овець. І він чув молитви свого президентства. Він чув, що вони дійшли згоди стосовно імені хлопця, якого треба було рятувати, і його імені.

Я спостерігав, як цей секретар ішов по вулиці до будинку малоактивного хлопця. Він ішов повільно, наче наближався до великої небезпеки. Але через півгодини він повертався тією ж дорогою з хлопцем та щасливо усміхаючись. Я не впевнений, що він тоді знав про це, але він ішов з вірою, що виконував cправу для Господа. Та віра була з ним і зростала протягом років, коли він був місіонером, батьком, провідником молодих чоловіків та єпископом.

Давайте поговоримо про те, що така віра означає для єпископа. Іноді єпископа покликають служити людям, які його добре знають. Члени приходу знають щось про його людські слабкості і його духовну силу й вони знають, що у приході можна було би покликати інших, таких, хто здається більш освіченим, досвідченим, більш приємним чи краще виглядає.

Цим членам Церкви треба знати, що покликання служити єпископом приходить від Господа через одкровення. Без їхньої віри, єпископу, якого було покликано Богом, буде важче отримати одкровення, необхідне аби їм допомогти. Він не буде успішний без віри членів приходу, яка б підтримувала його.

На щастя, ця істина має й інший бік. Подумайте про слугу Господа, царя Веніямина, який вів своїх людей до покаяння. Серця людей були пом’якшені їхньою вірою в те, що він був покликаний Богом, попри людські слабкості, і що його слова прийшли від Бога. Ви пам’ятаєте, що сказали люди: “Так, ми віримо всім словам, які ти сказав нам; і ми знаємо … про їхню надійність і істинність, через Духа Господа Вседержителя, Який звершив сильну зміну в нас, або в наших серцях, що ми вже не маємо бажання чинити зло, але постійно чинити добро” (Moсія 5:2).

Для того, аби провідник успішно виконував роботу Господа, довіра людей до того, що він був покликаний Богом, має переважати над їх баченням його недоліків і слабкостей смертного тіла. Ви пам’ятаєте, як цар Веніямин пояснив свою власну роль провідника:

“Я наказав вам приходити сюди не для того, щоб ви боялися мене або думали, що я сам більше, ніж смертна людина.

Але я такий самий, як і ви, підвладний усіляким недугам тіла й розуму; але я був вибраний цим народом, і посвячений моїм батьком, і мав дозвіл від руки Господа, щоб бути правителем і царем над цим народом; і був підтриманий і збережений Його незрівнянною силою, щоб служити вам з усією міццю, розумом і силою, що їх Господь надав мені” (Moсія 2:10–11).

Ваш провідник у Церкві Господа може видаватися вам слабкою людиною, або виглядати сильним і натхненним. Насправді, кожен провідник має суміш цих якостей і навіть більше. Слугам Господа, покликаним вести нас, допомагає, якщо ми бачимо їх такими, якими їх бачив Господь, коли покликав.

Господь бачить Своїх слуг досконало. Він бачить їхній потенціал і їхнє майбутнє. І Він знає, як може змінитися сама їхня сутність. Він також знає, як їх може змінити взаємодія з людьми, яких вони будуть вести.

У вас, можливо, був досвід, коли вас зміцнювали ті, кому вас було покликано служити. Якось я був покликаний єпископом неодруженої молоді. Я не знаю, яка мета Господа була головнішою: ті зміни, які я міг допомогти Йому зробити в них, чи зміни, що, як Він знав, вони зроблять в мені.

Незрозумілим для мене чином, більшість молодих людей того приходу діяли так, наче Бог покликав мене особисто для них. Вони бачили мої недоліки, але дивилися повз них.

Пам’ятаю, як один молодий чоловік попросив у мене пораду, яка стосувалася його вибору щодо освіти. Він навчався на першому курсі у дуже хорошому університеті. Через тиждень після того, як я дав пораду, він записався до мене на зустріч.

Коли він увійшов до мого кабінету, то здивував мене, сказавши: “Єпископе, можна ми помолимося перш ніж говорити? І можна на колінах? І можна молитимусь я?”

Його прохання здивували мене. Але його молитва здивувала мене навіть більше. Вона була приблизно така: “Небесний Батьку, Ти знаєш, що єпископ Айрінг дав мені минулого тижня пораду і вона не спрацювала. Будь ласка, дай йому через натхнення знання, що я маю робити зараз”.

Зараз це може викликати у вас усмішку, та мені було не до сміху. Він вже знав, що Господь хотів, аби він зробив. Та він шанував чин єпископа у Господній Церкві і, можливо, хотів дати мені шанс здобути більше впевненості щодо отримання одкровень у тому покликанні.

Це подіяло. Щойно ми підвелися і сіли, до мене прийшло одкровення. Я сказав йому те, що, як я відчував, Господь від нього хотів. Йому було тоді лише 18, але він був духовно зрілий.

Він вже знав, що йому не треба було звертатися до єпископа з такою проблемою. Але він навчився підтримувати слугу Господа навіть у його слабкостях смертного життя. Зрештою він став президентом колу. Він виніс спільно засвоєний нами урок: якщо у вас є віра, що Господь веде Свою Церкву, даючи одкровення тим недосконалим слугам, яких Він покликає, Господь відкриє небесні отвори їм, як Він зробить це для вас.

З того випадку я виніс урок, що віра людей, яким ми служимо, іноді більше, ніж наша власна віра, сприяє отриманню нами одкровень у служінні Господу.

Тут був для мене ще один урок. Якби той хлопець осудив мене за мою нездатність дати йому хорошу пораду першого разу, він би ніколи не повернувся запитувати знову. Також, вирішивши не судити мене, він отримав потрібне йому підтвердження.

Мені дуже допоміг ще один урок з того випадку. Наскільки мені відомо, він ніколи нікому не розповів у приході про те, що я спочатку дав йому не дуже хорошу пораду. Якби він це зробив, це могло би послабити у членів приходу віру, необхідну, щоб довіряти натхненню єпископа.

Я намагаюся не засуджувати слуг Господа і не говорити про їхні явні недоліки. І я намагаюся навчати цього своїм прикладом моїх дітей. Президент Джеймс Е. Фауст поділився своїм кредо, яке я намагаюся зробити своїм. Ось воно:

“Нам … слід підтримувати місцевих провідників, бо їх … було “покликано та обрано”. Кожен член цієї Церкви може отримати пораду від єпископа або президента філії, президента колу або місії, Президента Церкви і апостолів. Жоден з цих братів не просив про своє покликання. Жоден не є досконалим. Однак вони---це слуги Господа, покликані Ним через тих, хто має право на натхнення. Ті, кого було покликано, підтримано і висвячено, мають право на нашу підтримку.

Неповага до церковних провідників змусила багатьох зазнати духовного послаблення і падіння. Нам слід дивитися повз будь-які уявні недоліки людей, покликаних головувати над нами і служити в чині, який вони обіймають” (“Покликані та обрані”, Ліягона лист. 2005, с. 55).

Ця порада благословляє слуг Бога за будь-яких умов.

У перші дні існування Господньої Церкви провідники, наближені до пророка Джозефа Сміта, почали говорити про його недоліки. Навіть попри те, що вони бачили і знали про його становище перед Господом, їхній дух критики і заздрощів розповсюдився як чума. Один з Дванадцятьох показав нам взірець віри і вірності, яку слід мати нам, якщо ми хочемо служити у царстві Господа.

Ось ці слова: “Кілька старійшин скликали у храмі збори для всіх тих, хто вважав Джозефа Сміта пророком-відступником. Вони мали намір призначити Девіда Уітмера новим провідником Церкви. … Вислухавши аргументи проти пророка, Бригам [Янг] устав і свідчив: “Джозеф був пророк, і я знав це, й що вони можуть лаяти його і зводити на нього наклепи скільки завгодно. Та вони не можуть знищити призначення пророка Бога, вони можуть зруйнувати лише свою власну владу, порвати свій зв’язок з пророком і з Богом та піти в пекло” (Church History in the Fulness of Times Student Manual [Church Educational System manual, 2003], 2nd ed., 174; див. також Teachings of Presidents of the Church: Brigham Young [1997], 79).

Є зв’язок, який з’єднує нас із Господом у нашому служінні. Він іде з того місця, де нас покликали служити в царстві, вгору через тих, кого призначено головувати над нами у священстві, і до пророка, пов’язаного з Господом. Потрібні віра і смирення---служити у тому місці, куди нас покликали, довіряти, що Господь покликав нас і тих, хто головує над нами, і підтримувати їх з повною вірою.

Будуть часи, як це було в дні Кертленда, коли нам буде потрібна віра і цілісність Бригама Янга, аби вистояти там, куди нас покликав Господь, залишаючись вірними Його пророку і провідникам, яких Він призначив.

Я приношу вам своє урочисте але й радісне свідчення, що Господь Ісус Христос біля штурвалу. Він веде Свою Церкву і Своїх слуг. Я приношу свідчення, що Томас С. Монсон---це єдина людина на землі, яка тримає і застосовує всі ключі святого священства на землі в цей час. І я молюся про благословення на всіх смиренних слуг, які з такою готовністю і так добре служать у відновленій Церкві Ісуса Христа, якою Він керує особисто. Я свідчу, що Джозеф Сміт бачив Бога Батька та Ісуса Христа. Вони розмовляли з ним. Ключі священства були відновлені заради благословення усіх дітей Небесного Батька. Це наша місія і наша довіра---служити на своєму місці у справі Господа. В ім’я Ісуса Христа, амінь.