Ви не самі в цій роботі

Мої улюблені брати, ми вдячні, що Господь покликав старійшину Рональда А. Разбанда, старійшину Гарі Е. Стівенсона і старійшину Дейла Г. Ренлунда апостолами Господа Ісуса Христа. Своїми серцями, своїми молитвами і своєю вірою ми підтримуємо їх.

Ми знаємо про їхні видатні здібності. Та все ж їм, як і всім нам, потрібне буде запевнення, що Господь з ними в Його роботі. Недавно висвячений диякон потребує такої ж впевненості, як і найдосвідченіший первосвященик, який отримує нове покликання.

Та впевненість зростає, коли ви розумієте, що Він покликав вас через Своїх слуг. Я хочу вас підбадьорити й допомогти дізнатись, що коли ви виконуєте свою частину, Господь додає Свою силу до ваших зусиль.

Будь-яке покликання, яке ми отримуємо у Господньому царстві, вимагає чогось більшого за наше людське судження й наші особисті сили. Ті покликання вимагають допомоги від Господа, яка буде надходити. Навіть недавно висвячений диякон дізнається, що це—істина, і він буде все більше дізнаватися про це впродовж років.

Цього вечора один з моїх онуків уперше знаходиться на генеральній сесії священства. Його висвятили в диякони шість днів тому. Він, можливо, очікував, що першим виконанням його обов’язків у священстві буде рознесення причастя наступної неділі. Я молюся, щоб він побачив той момент таким, яким він в реальності є.

Він, можливо, вважає, що його робота для Господа—це підносити причасну тацю людям, які сидять на причасних зборах. Але Господня мета—не просто, щоб люди причастилися хлібом і водою, а щоб вони дотримувалися завіту, який направлятиме їх дорогою до вічного життя. А щоб це відбувалось, Господь повинен дати духовний досвід тим, кому цей диякон підносить тацю.

Я бачив, що сталося одного разу в будинку для людей похилого віку, коли диякон нахилився вперед, щоб піднести тацю сивій пані. Та дивилася на хліб як на щось безцінне. Мені ніколи не забути її усмішку, коли вона, причастившись, погладила того диякона по голові і досить голосно сказала: “О, дякую!”

Той диякон просто виконував свій обов’язок у священстві. Тим не менш, Господь тоді примножив його зусилля. Доказом цього було те, що ця сестра згадувала про Спасителя, виявляючи свою щиру вдячність за служіння того диякона. Завдяки його служінню вона отримала запевнення, що Дух буде з нею. Вона не була самотня в той день у будинку для людей похилого віку. Не був самотнім у своєму скромному служінні і той диякон.

Юний вчитель в Аароновому священстві може й не усвідомлювати, що йдучи навчати якусь сім’ю, він є партнером з Господом в Його роботі. Я все ще пам’ятаю просте свідчення юного напарника по домашньому вчителюванню, який приходив до нас додому. Дух підтверджував його слова мені й моїй сім’ї. Він може й не пам’ятає того дня, а я пам’ятаю.

Господь буде звеличувати зусилля того молодого чоловіка знову, коли він буде покликаний стати священиком. Наприклад, перше хрищення, яке він виконує, може бути для якоїсь молодої людини, яку він і не знає. Він може хвилюватися з приводу того, чи скаже він належні слова і чи правильно виконає сам обряд.

Але Господь, Чиїм слугою він є, буде звеличувати його покликання. Людина, яку він христить, вибрала йти дорогою до вічного життя. Господь зробить Свою більшу частину. Колись Він так зробив для мене, коли хлопець, якого я христив, зі сльозами, що котилися по його обличчю, сказав мені на вухо: “Я чистий. Я чистий”.

Переходячи від одного служіння у священстві до іншого, ви будете бачити, що Господь працює разом з вами. Я дізнався про це багато років тому на зустрічі з одним президентом кворуму старійшин на конференції колу. На тій конференції було представлено більше 40 імен чоловіків, які мали отримати Мелхиседекове священство.

Президент колу нахилився до мене і прошепотів: “Усі ці чоловіки були малоактивними потенційними старійшинами”. У захопленні я спитав у президента, яку ж він мав програму, щоб врятувати цих чоловіків.

Він вказав на молодого чоловіка в кінці каплиці. І сказав: “Ось він. Більшість з тих чоловіків повернулися завдяки цьому президенту кворуму старійшин”. Той молодий чоловік сидів на останньому ряду, одягнений у буденну одежу, схрестивши витягнуті вперед ноги у поношених чоботях.

Я попросив президента колу познайомити нас після зборів. Коли ми зустрілися, я сказав цьому молодому чоловіку, що в захваті від зробленого ним, і запитав, як йому це вдалося. Він знизав плечима. Було ясно: він не вважав, що заслуговує на якусь похвалу.

Потім він спокійно сказав: “Я знаю кожного неактивного хлопця в цьому містечку. Більшість з них має невеликі вантажівки. У мене теж є така. Я мию свою вантажівку там, де й вони свої. З часом ми стаємо друзями.

Час минає, і ось в їхньому житті щось іде не так. А це завжди буває. Вони розказують мені про це. Я вислуховую і не звинувачую їх. Потім вони кажуть: “Щось не так у моєму житті. Просто повинно бути щось краще за це”. Я кажу їм, чого їм не вистачає і де вони можуть це знайти. Іноді вони вірять мені, і коли вони вірять, я беру їх з собою”.

Ви можете зрозуміти, чому він був скромним. Тому, що знав: він зробив свою невелику частину, а Господь—решту. Це Господь торкнувся сердець тих чоловіків у їхніх труднощах. Це Господь дав їм відчуття, що повинно бути щось краще для них, і надію, що вони можуть знайти це.

Той молодий чоловік, який—як і ви—був слугою Господа, просто вірив: якщо він зробить свою невелику частину, Господь допоможе тим чоловікам на дорозі, що веде додому і до щастя, яке може дати їм тільки Він. Цей чоловік також знав, що Господь покликав його президентом кворуму старійшин, тому що він буде робити свою частину.

У вашому служінні наставатимуть часи, коли у вас може й не буде таких видатних і помітних успіхів, як у того молодого президента кворуму старійшин. У цей час вам потрібно бути впевненими: Господь, знаючи, що ви зробите свою частину в цій роботі, покликав вас через Своїх уповноважених слуг. Мати віру в покликання, яке приходить від Господнього слуги, було вкрай необхідним у місіонерському служінні мого прадіда Генрі Айрінга.

Він був охрищений 11 березня 1855 року в Сент-Луїсі, штат Міссурі. Невдовзі після цього Ерастус Сноу висвятив його в чин священика. А 6 жовтня президент Сент-Луїського колу, Джон Х. Харт, покликав його служити на місії серед індіанців племені чирокі¹. Він був висвячений у старійшини 11 жовтня. Він поїхав верхи на коні на місію до індіанців племені чикокі 24 жовтня. Йому було 20 років, наверненим він був лише сім місяців.

Якщо хтось із носіїв священства і мав підстави відчувати себе непідходящим або непідготовленим для цієї роботи, так це був Генрі Айрінг, який був охрищений лише сім місяців до цього. Єдиною причиною, чому він мав сміливість відправитися на місію, було те, що він знав у своєму серці, що його покликав Бог через Своїх уповноважених слуг. Це й було джерелом його сміливості. Це повинно бути джерелом і нашої сміливості, щоб стійко служити в кожному своєму покликанні у священстві.

Старійшина Айрінг прослужив там три важкі роки, і після смерті президента місії він був покликаний і підтриманий як президент цієї місії на зборах, що проходили 6 жовтня 1858 року. Він був здивований і так само приголомшений, як і будь-який недавно висвячений диякон. Він написав: “Для мене стало зовсім несподіваним, що мене покликали на таку відповідальну посаду, але оскільки це була воля братів, я з радістю прийняв її, водночас відчуваючи свою велику слабкість і відсутність досвіду”².

І ось в 1859 році тепер вже президент Айрінг вирушив до індіанців племен чирокі, крік та чокто. Завдяки його зусиллям, Господь “додав”, як написав Генрі, “багато людей до Церкви”. Він організував дві філії, проте зазначив, що “мало хто є старанним у цій справі”³.

Через рік Генрі зіткнувся з важкою реальністю; справа в тому, що політики тих народів, серед яких він служив, заборонили місіонерам-святим останніх днів продовжувати свою роботу. Роздумуючи над тим, що слід робити далі, він згадав настанову свого попереднього президента місії: він мав продовжити свою місію до 1859 року⁴.

У жовтні того року Генрі написав Президенту Бригаму Янгу, просячи настанов, однак не отримав відповіді на своє запитання. Генрі писав: “Не одержавши нічого від Президентства Церкви, я звернувся у молитві до Господа, просячи Його відкрити мені Свою думку й волю стосовно того, залишатися мені тут чи їхати в Сіон”.

Він продовжував: “У відповідь на мою молитву мені було дано побачити ось такий сон. Мені снилось, ніби я приїхав у [Солт-Лейк-]Сіті й відразу ж пішов до офісу [Президента Бригама] Янга, де і знайшов його. Я сказав йому: “[Президенте] Янг, я залишив мою місію, приїхав сюди самовільно, але якщо це неправильно, я готовий повернутися й закінчити свою місію”. [Уві сні пророк на це] відповів: “Ви були там достатньо довго, тому все гаразд”.

Генрі написав у своєму щоденнику: “Оскільки до цього в мене вже були сни, які з точністю збувалися, то я мав віру думати, що і цей збудеться, тому почав відразу ж готуватися до від’їзду”.

Він прибув у Солт-Лейк-Сіті 29 серпня 1860 року, пройшовши пішки майже всю дорогу. Через два дні він увійшов до офісу Президента Бригама Янга⁵.

Генрі описав цю подію такими словами: “[Я] зайшов до [Президента] Янга, який прийняв [мене] дуже тепло. Я сказав йому: “[Президенте] Янг, я прибув, хоч за мною й не посилали, і якщо я зробив неправильно, то готовий повернутися й закінчити свою місію”. [Бригам Янг] відповів: “Усе гаразд, … ми шукали вас”.

Генрі висловив свою радість, кажучи: “Ось так з точністю збувся мій сон”⁶.

Його радість прийшла від підтвердження того, що Господь працював з ним і наглядав за ним. Він дізнався про те, що є істиною для всіх нас: Господні слуги отримують натхнення знати Господню волю. І Генрі Айрінг підтвердив те, що знаю і я: будучи президентом священства, пророк отримує натхнення від Бога, щоб наглядати за Господніми слугами й піклуватися про них.

Яким би не було ваше покликання у священстві, у вас, можливо, бували часи, коли ви відчували, що Небесний Батько забув про вас. Ви можете молитися, щоб знати Його волю, і якщо зі щирим бажанням ви виконуєте все, що тільки Він просить вас зробити, то ви отримаєте відповідь.

Небесний Батько дасть вам відчути, що Він знає вас, що Він цінує ваше служіння і що ви стаєте гідними почути вітання від Господа, яке вам так хочеться почути: “Гаразд, рабе добрий і вірний! Ти в малому був вірний, над великим поставлю тебе,—увійди до радощів пана свого!”⁷

Я молюсь про те, щоб кожний носій священства з вірою простягнув руку допомоги кожній душі, за яку він несе відповідальність. Бог додаватиме Свою силу до зусиль Своїх слуг. Серця людей будуть зворушені, щоб робити вибір, який вестиме їх шляхом євангелії до щастя та відводитиме їх далі від горя.

Я також молюся про те, щоб кожний носій священства, служачи у своєму покликанні у священстві, відчував ніжну й пильну турботу Небесного Батька, Спасителя і Божого пророка.

Я залишаю вам своє особливе свідчення про те, що ми служимо воскреслому Господу Ісусу Христу. Я свідчу, що Він покликав вас і мене на Своє служіння, знаючи наші здібності, і надасть допомогу, яка нам буде потрібна. Він буде благословляти наші зусилля понад усі наші сподівання, коли ми повністю віддаватимемося Його служінню. Я свідчу, що Божий пророк, який є президентом усього священства на землі, надихається Богом.

Я вдячний за приклад відданих носіїв священства повсюди. Небесний Батько і Спаситель вдячні вам за те, що ви робите свою частину. Вони знають вас, Вони спостерігають за вами і Вони люблять вас. В ім’я Ісуса Христа, амінь.