Любити відмінних від нас людей і жити з ними

У завершальні дні Свого смертного священнослужіння Ісус дав Своїм учням те, що Він назвав “новою заповіддю” (Іван 13:34). Повторена тричі, ця заповідь була простою, але й важкою: “Щоб любили один одного ви, як Я вас полюбив” (Іван 15:12; див. також 17-й вірш). Вчення любити одне одного було основним ученням священнослужіння Спасителя. Другою великою заповіддю була: “Люби свого ближнього, як самого себе” (Матвій 22:39). Ісус навіть навчав: “Любіть ворогів своїх” (Матвій 5:44). Однак заповідь любити інших так, як Він полюбив Свою паству, для Його учнів—і для нас—була унікальним випробуванням. “В дійсності,—навчав нас Президент Томас С. Монсон минулого квітня,—любов—це сама суть євангелії, а Ісус Христос є нашим Взірцем. Його життя було спадком любові”¹.

Чому так важко мати одне до одного любов, подібну до Христової? Це важко, тому що ми маємо жити серед тих, хто не розділяє наших вірувань і цінностей та завітних зобов’язань. У Своїй заступницькій молитві, промовленій незадовго до Його розп’яття, Ісус молився за Своїх послідовників: “Я їм дав Твоє слово, але світ їх зненавидів, бо вони не від світу, як і Я не від світу” (Іван 17:14). Після цього Він благав Батька: “Не благаю, щоб Ти їх зі світу забрав, але щоб зберіг їх від злого” (вірш 15).

Ми маємо жити у світі, але бути не від світу. Ми маємо жити у світі, бо, як навчав у притчі Ісус, Його царство “подібне до розчини”, функція якої піднімати всю масу, впливаючи на неї (див. Лука 13:21; Матвій 13:33; див. також 1 Коринтянам 5:6–8). Його послідовники не можуть зробити цього, спілкуючись лише з тими, хто розділяє їхні вірування й звичаї. Однак Спаситель також навчав, що якщо ми любимо Його, то зберігатимемо Його заповіді (див. Іван 14:15).

В євангелії є багато вчень про важливість дотримуватися заповідей, живучи серед людей, чиї вірування й звичаї є відмінними. Найважливішими є вчення щодо суперечок. Коли воскреслий Христос побачив, що нефійці сперечаються стосовно способу хрищення, Він дав чіткі настанови щодо виконання цього обряду. Після цього Він виклав цей великий принцип:

“І не буде сперечань між вами, як досі було; і не буде також сперечань між вами стосовно питань Мого вчення, як досі було.

Бо істинно, істинно Я кажу вам, той, в кому є дух суперечок, не від Мене, але від диявола, який є батьком суперечок, і він підбурює серця людей сперечатися із злістю, один з другим.

Ось, … Моє вчення у тому, щоб з цим було покінчено” (3 Нефій 11:28–30; курсив додано).

Спаситель застерігав проти суперечок не лише тих, хто не дотримувався заповіді щодо хрищення. Він заборонив сперечатися всім. Навіть ті, хто дотримується заповідей, не повинні розпалювати серця людей, щоб сперечатися зі злістю. “Батьком суперечок” є диявол; Спаситель є Князем Миру.

Подібним чином Біблія навчає, що “мудрі утишують гнів” (Приповісті 29:8). Перші апостоли навчали, що ми маємо “пильну[вати] про мир” (Римлянам 14:19) і бути “правдомовн[ими] в любові” (Ефесянам 4:15), “бо гнів людський не чинить правди Божої” (Якова 1:20). У сучасному одкровенні Господь наказав, що добра звістка про відновлену євангелію має проголошуватися “кожн[им] до свого ближнього, у м’якості й лагідності” (УЗ 38:41), “з усією покірністю, … не кривдячи кривдників” (УЗ 19:30).

Навіть тоді, коли ми прагнемо бути лагідними і уникати суперечок, ми не повинні йти на компроміс з істинами, які ми розуміємо, чи применшувати їх значення. Ми не повинні здавати своїх позицій або поступатися цінностями. Євангелія Ісуса Христа і укладені нами завіти неминуче втягнуть нас у вічне протистояння між істиною й оманою. У цій боротьбі не існує нейтральної смуги.

Спаситель показав шлях, коли Його вороги прийшли до Нього з жінкою, яку було “зловлено на гарячому вчинку перелюбу” (Іван 8:4). Присоромлені власним лицемірством, обвинувачувачі пішли і залишили Ісуса самого з жінкою. Він поставився до неї з добротою, не засуджуючи її того разу. Однак Він також твердо наказав їй: “Більш не гріши” (Іван 8:11). Любляча доброта є необхідною, однак послідовник Христа—як і Господар—буде твердим в істині.

Як і Спаситель, Його послідовники іноді протистояли гріховній поведінці і сьогодні деколи їх називають “ханжами” або “фанатиками”, коли вони відокремлюють правильне від хибного, відповідно до свого розуміння. Багато мирських цінностей і звичок стають такими випробуваннями для святих останніх днів. В наш час помітне місце серед них займає велика тенденція щодо легалізації одностатевих шлюбів у багатьох штатах Сполучених Штатів Америки, провінціях Канади та багатьох інших країнах світу. Також, ми живемо серед декого з тих, хто взагалі не вірить у потребу в шлюбі. Дехто не вірить у те, що треба мати дітей. Дехто заперечує будь-які обмеження щодо порнографії чи небезпечних наркотиків. Інший приклад—знайомий більшості віруючих—це випробування жити з невіруючим подружжям чи членом сімʼї або спілкуватися з невіруючими колегами по роботі.

В освячених спорудах, як-от: храмах, домах поклоніння та наших власних домівках, ми маємо навчати істині й заповідям ясно й ретельно, як ми розуміємо їх з плану спасіння, відкритого у відновленій євангелії. Наше право робити це захищено конституційними гарантіями свободи слова й релігії, а також недоторканістю приватного життя, яке поважається навіть в країнах з формальними конституційними гарантіями.

Те, що публічно кажуть і роблять релігійні особи, викликає іншого роду міркування. Свобода віросповідання захищає більшість публічних дій, однак вона підвладна умовам, які необхідні для пристосування вірувань і звичаїв інших людей. Закони можуть забороняти поведінку, яка зазвичай визнається за неправильну або неприйнятну, як-от: сексуальна експлуатація, насильство або терористична поведінка, навіть, коли екстремісти вдаються до неї в ім’я релігії. Менш жахливу поведінку, хоч і неприйнятну для деяких віруючих, можливо просто необхідно терпіти, якщо вона узаконена тим, що пророк з Книги Мормона назвав “голосом народу” (Мосія 29:26).

Щодо теми публічних промов, то всі ми маємо дотримуватися євангельських учень любити нашого ближнього і уникати суперечок. Послідовники Христа мають бути прикладом ввічливості. Ми повинні любити всіх людей, вміти добре слухати і виявляти турботу стосовно їхніх щирих вірувань. Незважаючи на те, що ми можемо не погоджуватися з чимось, ми не повинні бути сварливими людьми. Наша позиція і манера спілкуватися стосовно спірних питань не повинні нести в собі дух сперечань. Ми маємо бути мудрими в поясненні й дотриманні нашої позиції та впливові на інших людей. Чинячи так, ми просимо, щоб інші люди не відчували образу через наші щирі релігійні вірування і вільне сповідання нашої релігії. Ми заохочуємо всіх нас дотримуватися золотого правила Спасителя: “Усе, чого тільки бажаєте, щоб чинили вам люди, те саме чиніть їм і ви” (Матвій 7:12).

Коли наша позиція не визнається, ми маємо люб’язно прийняти несприятливі результати і виявляти ввічливість до наших опонентів. За будь-яких обставин ми маємо бути людьми доброї волі по відношенню до всіх людей, відмовившись від усіх видів переслідувань, включаючи переслідування, що основуються на расових, етнічних, релігійних віруваннях або невір’ї, та відмінностях в сексуальній орієнтації.

Я говорив про загальні принципи. Тепер говоритиму про те, як ці принципи мають застосовуватися в різних знайомих ситуаціях, в яких потрібно з більшою відданістю дотримуватися учень Спасителя.

Я почну з того, що наші маленькі діти засвоюють під час ігор. Надто часто не членів Церкви тут, у штаті Юта, ображають і відсторонюють від себе деякі наші члени Церкви, які не дозволяють своїм дітям дружити з дітьми інших вірувань. Звичайно ж, ми можемо навчати своїх дітей цінностям і нормам поведінки, не змушуючи їх сторонитися будь-кого, хто є іншим, або виявляти неповагу до них.

Багато вчителів у Церкві й школі засмучені тим, як деякі підлітки, у тому числі й молодь СОД, ставляться одне до одного. Заповідь любити одне одного безсумнівно включає в себе любов і повагу до різних релігійних течій, а також расових, культурних і економічних відмінностей. Ми закликаємо всю молодь уникати залякувань, образ, або мови і вчинків, які свідомо завдають болю іншим. Все це порушує заповідь Спасителя любити одне одного.

Спаситель навчав, що суперечки—це інструмент диявола. Це безсумнівно застерігає нас від деяких висловів сучасної мови і політичних інтриг. Уживатися при політичних відмінностях є важливим у політиці, однак, незважаючи на політичні відмінності, в ній не повинно бути нападів на особистості, які отруюють процес урядування й карають учасників. Всі ми маємо викорінити спілкування, сповнене ненависті, і практикувати ввічливість при відмінностях у поглядах.

Найважливішим місцем для того, щоб навчитися утримуватися від суперечок і виявляти повагу до відмінностей, є наша домівка і сімейні стосунки. Відмінності є неминучими—якісь невеличкі, а якісь значні. Щодо значних відмінностей, припустіть, що член сім’ї живе у позашлюбних стосунках. У тій ситуації конфліктують дві важливі цінності—наша любов до члена сім’ї і наша відданість заповідям. Наслідуючи приклад Спасителя, ми можемо виявляти люблячу доброту і все ще залишатися твердими в істині, утримуючись від вчинків, які сприяють або, здається, потурають тому, що, як ми знаємо, є неправильним.

Я завершу ще одним прикладом сімейних стосунків. На конференції колу в Мідвесті приблизно 10 років тому, я зустрівся з сестрою, яка сказала мені, що її чоловік, не член Церкви, відвідував Церкву разом з нею протягом 12 років, однак до Церкви так і не приєднався. Вона спитала, що їй робити. Я порадив їй продовжувати чинити правильно в усьому, мати терпіння до її чоловіка і бути доброю з ним.

Приблизно через місяць вона написала наступне: “Мені здавалося, що 12 років були хорошим показником терпіння, однак я не була впевнена, що виявляла достатньо доброти при цьому. Тож, протягом місяця я дуже сильно старалася це робити і він охристився”.

Доброта—це сила, особливо в лоні сім’ї. Далі вона писала: “Тепер я намагаюся бути ще добрішою, бо ми працюємо над тим, щоб запечататися у храмі цього року!”

Шість років потому вона написала мені ще одного листа: “Мого чоловіка [щойно] покликали і рукопоклали єпископом [нашого приходу]”².

Маючи так багато стосунків і обставин у житті, ми повинні уживатися з відмінностями. У важливих ситуаціях наша сторона цих відмінностей не повинна бути знехтувана або зневажена, однак, як послідовники Христа, ми маємо жити мирно з іншими людьми, які не розділяють наших цінностей або не приймають вчень, на яких вони основуються. План спасіння Батька, який ми знаємо через пророче одкровення, ставить нас в моральні обставини, коли ми маємо дотримуватися Його заповідей. Це включає в себе таку ж любов до наших ближніх з різних культур і вірувань, яку Він виявив до нас. Як навчав пророк з Книги Мормона: ми маємо просуватися вперед, маючи “любов до Бога і до всіх людей” (2 Нефій 31:20).

Яким би важким не було життя у сум’ятті навколо нас, заповідь нашого Спасителя любити одне одного так, як Він любить нас, є, можливо, нашим найбільшим випробуванням. Я молюся, щоб ми могли зрозуміти це і прагнути жити таким чином в усіх наших стосунках і справах, в ім’я Ісуса Христа, амінь.