Гори, щоб на них піднятися

Я чув, як Президент Спенсер В. Кімбол на сесії однієї з конференцій просив Бога, щоб Він дав йому гори, щоб на них піднятися. Він сказав: “У нас попереду великі випробування і потрібні величезні сили, щоб їх витримати. Я радію цій захоплюючій перспективі й відчуваю, що смиренно хочу сказати Господу: “Дай мені цю гору”, дай мені ці випробування”¹.

Моє серце було зворушене, бо я знав про деякі з випробувань й нещасть, які вже його спіткали. Я відчув, що хочу бути більше схожим на нього, доблесного Божого слугу. Тож одного вечора я молився про випробування, щоб мені перевірити свою сміливість. Я пам’ятаю це дуже чітко. Увечері у своїй спальні я став на коліна з такою вірою в серці, що воно, здавалося, ось-ось мало розірватися.

Через день чи два на мою молитву прийшла відповідь. Найважче випробування мого молодого життя було несподіваним для мене і упокорило мене. Воно дало мені подвійний урок. По-перше, мені було переконливо доведено, що Бог почув мою молитву віри і відповів на неї. А по-друге, для мене розпочався період навчання, який триває й досі, мета якого—дізнатися, чому того вечора я з такою впевненістю відчув велике благословення, яке могло прийти від труднощів, що були варті будь-якої ціни.

Труднощі, які звалилися на мене у ті далекі дні, тепер здаються нічим у порівнянні з тим, що приходило з того часу до мене і дорогих мені людей. Багато хто з вас зараз проходить через труднощі, пов’язані з фізичним, розумовим чи емоційним станом, які змушують вас вигукнути, як це зробив один великий і вірний слуга Бога, якого я добре знав. Його медсестра чула, як він, страждаючи від болю на своєму ліжку, вигукнув: “Якщо я усе своє життя старався бути хорошою людиною, чому ж це сталося зі мною?”

Ви знаєте, як Господь відповів на це запитання пророку Джозефу Сміту в його тюремній камері:

“І якщо тебе буде кинуто в яму чи в руки вбивць, і вирок смерті буде винесено тобі; якщо тебе буде скинуто в глибину; і якщо великі хвилі, що здіймаються, вчинятимуть змову проти тебе; якщо шалені вітри стануть твоїми ворогами; якщо небеса збиратимуть чорноту, і всі елементи з’єднаються, аби заступити шлях; і над усе, якщо самі щелепи пекла широко розкриють свою пащу на тебе, знай, сину Мій, що все це додасть тобі досвіду і буде тобі на благо.

Син Людини спустився нижче всього цього. Хіба ти вищий за Нього?

Отже, тримайся свого шляху, і священство залишиться з тобою, бо межі їм установлено, вони перетнути не можуть. Твої дні відомі, і твої літа не буде скорочено; отже, не бійся того, що може зробити людина, бо Бог буде з тобою на віки вічні”².

Як на мене, немає кращої відповіді на запитання, чому випробування приходять і що нам слід робити, ніж слова Самого Господа, Який пройшов заради нас через страждання жахливіші, ніж ми їх можемо собі уявити.

Ви пам’ятаєте Його слова, коли Він радив, що ми повинні, маючи віру в Нього, покаятися:

“Отже, Я наказую тобі покаятися—покайся, щоб Я не покарав тебе жезлом Моїх уст, і Моїм гнівом, і Моєю люттю, і щоб не були твої страждання тяжкими—наскільки тяжкими, ти й не знаєш, наскільки винятковими, ти й не знаєш, так, як важко їх зносити, ти й не знаєш.

Бо знай, Я, Бог, вистраждав це за всіх, щоб їм не страждати, якщо покаються;

Але якщо вони не покаються, вони повинні страждати саме так, як Я;

Таким стражданням, яке примусило Мене, Самого Бога, найвеличнішого з усіх, тремтіти від болю і кровоточити кожною порою, та страждати і тілом, і духом—і Я хотів, щоб Я міг не пити з цієї гіркої чаші і відсахнутися—

Проте, слава нехай буде Батькові, і Я скуштував і закінчив Свої приготування для дітей людських”³.

Ми з вами віримо: для того, щоб пройти через випробування і піднятися над ними, треба повірити, що є “бальзам в Гілеаді”⁴ і що Господь пообіцяв: “Я … не залишу тебе й не покину тебе”⁵. Саме про це навчав Президент Томас С. Монсон, щоб допомогти нам і тим, кому ми служимо, коли може здаватися, що ми залишені на самоті і придушені випробуваннями⁶.

Але Президент Монсон також мудро навчав: щоб закласти фундамент віри в реальність цих обіцянь, потрібен час. Можливо, ви, як і я, бачили потребу в такій основі біля ліжка людини, яка вже готова опустити руки і не боротися, щоб витримати до кінця. Якщо фундамент віри не закладений в нашому серці, сила витерпіти до кінця зникне.

Моя мета сьогодні—описати, що я знаю про те, як нам закласти цей непохитний фундамент. І я роблю це з великим смиренням з двох причин. По-перше, те, що я кажу, може позбавити мужності декого з тих, хто переживає великі труднощі й відчуває, що фундамент їхньої віри розсипається. А по-друге, я знаю, що найважчі з усіх випробувань мого життя ще чекають на мене попереду. Отже, рекомендація стосовно терпіння до кінця, яку я пропоную вам, у моєму власному житті ще не перевірена.

Юнаком я працював з підрядником, який ставив опори і закладав фундамент для нових будинків. У літню спеку було важко працювати, готуючи на ділянці опалубку, в яку ми заливали цементний розчин для опор. Не було ніяких механізмів. Користувалися ми киркою й лопатою. У ті дні будівництво міцного фундаменту для будинків було важкою роботою.

Воно також вимагало й терпіння. Після того, як ми виливали цементний розчин в опалубку, доводилося чекати, поки він застигне. І як би нам не хотілося далі продовжувати роботу, ми, заливши фундамент, усе ж чекали певний час, і тільки потім опалубку знімали.

А ще більше вражало новачка-будівельника те, що здавалося нудною справою, яка тільки забирала час,—дбайливе закладання металевих прутів в середину опалубки для остаточного зміцнення фундаменту, що будувався.

Так само дбайливо повинен бути підготовлений і ґрунт для нашого фундаменту віри, щоб вистояти у бурях, що прийдуть у життя кожного. Тією міцною основою для фундаменту віри є особиста цілісність.

Наш послідовний вибір істини, коли б його нам не доводилося робити, створює надійний ґрунт для нашої віри. Такий вибір ми можемо починати робити з дитинства, оскільки кожна душа народжується з вільно даним даром Духа Христа. З Цим Духом ми можемо знати, коли зроблене нами є правильним перед Богом, а коли зроблене нами є в Його очах хибним.

Той вибір, який ми в більшості наших днів робимо сотні разів, готує надійний ґрунт, на якому будується споруда нашої віри. Металевий каркас, який заливається “речовиною” нашої віри,—це євангелія Ісуса Христа, з усіма її завітами, обрядами і принципами.

Один з ключів до стійкої віри—правильно визначити час для її затвердіння. Ось чому я вчинив не мудро, молячись так рано у своєму житті про вищі гори, щоб на них піднятися, і про важчі випробування.

Це затвердіння не відбувається автоматично з плином часу, воно дійсно вимагає часу. Тільки тим, що ми стаємо старшими, його не досягнеш. Наполегливе служіння Богу та іншим людям всім серцем і всією душею перетворює свідчення про істину в незламну духовну силу.

Тож я хочу підбадьорити тих, хто саме зараз проходить тяжкі випробування, хто відчуває, що їхня віра може ослабнути через шалену атаку проблем. Уже саме подолання проблем може стати вашим шляхом для зміцнення і, зрештою, для набуття непохитної віри. Мороній, син Мормона в Книзі Мормона, розказав нам, як може прийти це благословення. Він навчає простій і чудовій істині: навіть крихта віри, яка в нас, дозволяє Богу допомогти їй зростати:

“І ось я, Мороній, хотів би сказати дещо про це; я хотів би показати світові, що віра є сподіване, але не бачене; ось чому не сперечайтеся через те, що не бачите, бо ви не матимете доказів перед тим, як буде випробувано вашу віру.

Бо саме через віру Христос показав Себе нашим батькам після того, як Він встав з мертвих; і Він показав їм Себе тільки після того, як вони мали віру в Нього; ось чому має бути необхідність в тому, щоб хтось мав віру в Нього, бо Він не показав Себе світові.

Але завдяки вірі людей Він показав Себе світові, і уславив ім’я Батька, і підготував шлях, щоб ним інші могли бути причасниками небесного дару, щоб вони могли надіятися на те, чого вони не бачили.

Ось чому ви також можете мати надію і бути причасниками цього дару, якщо тільки матимете віру”⁷.

Ця крихта віри, яка є найціннішою і яку ви повинні захищати та виявляти у всьому, де тільки можете,—це віра в Господа Ісуса Христа. Мороній навчав про силу такої віри: “І також ніхто ніколи не творив чудес, як тільки внаслідок своєї віри; ось чому спочатку вони повірили в Сина Бога”⁸.

Я розмовляв з жінкою, до якої прийшло чудо достатнього зміцнення, щоб вона могла витерпіти до кінця неймовірні втрати, лише завдяки тому, що вона просто без кінця повторювала слова: “Я знаю, що мій Викупитель живий”⁹. Та віра і ті слова свідчення все ще були з нею в тій імлі переживань, яка хоч і затьмарювала, та все ж не стерла того, що вона пам’ятала з дитинства.

Я був вражений, дізнавшись, що інша жінка простила людину, від якої вона потерпала довгі роки. Це здивувало мене, і я спитав її, чому вона вибрала простити й забути роки злобного й жорстокого поводження з нею.

Вона тихо відповіла: “Зробити це для мене було найважче, але я просто знала, що повинна так зробити. Ось я й зробила”. Її віра в те, що Спаситель простить, якщо вона простила іншим, підготувала її, щоб вона відчувала мир і надію, коли зустріла смерть усього лише через кілька місяців після того, як простила своєму ворогові, який так і не розкаявся.

Вона запитала мене: “Коли я піду на небеса, то як там усе буде?”

І я сказав: “Я знаю, для вас це буде чудовим поверненням додому, бо я побачив, якою великою є ваша віру і як багато ви можете прощати”.

У мене є ще одне підбадьорення для тих, хто тепер роздумує, чи буде в них достатньо віри в Ісуса Христа, щоб належним чином витерпіти до кінця. Я мав благословення знати декого з вас, які присутні тут і слухають мої слова, коли ви були молодшими, енергійними, набагато більше обдарованими, ніж оточуючі вас люди, та все ж ви вибрали робити те, що робив би Спаситель. Ви використовували свої статки, щоб знаходити шляхи потурбуватися і допомогти тим, кого ви могли б і проігнорувати або на кого ви б могли зверхньо дивитися з висот свого життя.

Коли прийдуть важкі випробування, у вас буде віра, щоб належним чином витерпіти їх, і тепер ця віра може бути помітною, хоч ви її, можливо, й не помічали, коли виявляли чисту Христову любов, служили і прощали іншим, як це робив би Спаситель. Ви будували фундамент віри, коли любили так, як любив Спаситель, і служили Йому. Ваша віра в Нього вела до милосердних вчинків, які даватимуть вам надію.

Ніколи не пізно зміцнювати фундамент віри. Це завжди своєчасно. З вірою у Спасителя ви можете покаятися і благати про прощення. Є хтось, кого ви можете простити. Є хтось, кому ви можете подякувати. Є хтось, кому ви можете служити й допомагати. Ви можете робити це, де б ви не були і якими б самотніми й покинутими себе не відчували.

Я не можу обіцяти, що ваші нещастя в цьому житті закінчаться. Я не можу запевнити, що ваші випробування будуть здаватися вам лише короткочасними. Однією з особливостей життєвих випробувань є те, що вони, як здається, уповільнюють хід годинника, а потім майже, здається, зупиняють його.

Для цього є підстави. Знання цих підстав, можливо, багато спокою і не дає, але воно може дати вам терпіння. Усі ті підстави обумовлені одним таким фактом: у Своїй досконалій любові до вас Небесний Батько і Спаситель хочуть підготувати вас, щоб ви були з Ними, аби жити в сім’ях вічно. Лише ті, хто цілковито омиті і є чистими завдяки Спокуті Ісуса Христа, можуть там бути.

Моя мати боролася з раком майже 10 років. Лікування й операції і зрештою прикутість до ліжка були деякими з її випробувань.

Пам’ятаю, як мій батько, побачивши, що вона зробила останній подих, сказав: “Дівчатко пішло додому відпочивати”.

Одним з промовців на її похороні був Президент Спенсер В. Кімбол. Віддаючи їй належне, він, як я пам’ятаю, сказав приблизно так: “Дехто з вас, можливо, подумав, що Мілдред так довго і так багато страждала, бо мала пройти такі випробування за якісь свої неправильні вчинки”. А потім він сказав: “Ні, Бог просто хотів, щоб вона була ще трішечки більше відполірована”. Пам’ятаю, я в ту мить подумав: “Якщо така хороша жінка потребувала такого великого полірування, то що ж чекає на мене?”

Якщо у нас є віра в Ісуса Христа, то найважчі і найлегші часи в житті можуть стати благословенням. За будь-яких умов ми можемо вибирати істину під проводом Духа. У нас є євангелія Ісуса Христа, щоб формувати і направляти своє життя, якщо ми це вибираємо. І завдяки пророкам, які відкривають нам наше місце у плані спасіння, ми можемо жити з повною надією і почуттям миру. Нам ніколи не потрібно відчувати, що в Господньому служінні ми самотні або нас не люблять, бо так ніколи не буває. Ми можемо відчувати любов Бога. Спаситель пообіцяв, що ангели будуть по праву й по ліву руку від нас, щоб нас підтримувати¹⁰. А Своє слово Він тримає завжди.

Я свідчу, що Бог Батько живий і що Його Улюблений Син є нашим Спасителем. Святий Дух підтвердив істину, що звучала на цій конференції, і буде знову її підтверджувати, якщо ми прагнемо пізнати її, слухаючи послання від уповноважених Господніх слуг, які є тут, і коли пізніше будемо їх вивчати. Президент Томас С. Монсон—Господній пророк для всього світу. Господь наглядає за вами. Бог Батько живий. Його Улюблений Син, Ісус Христос,—наш Спаситель. Його любов незмінна. Я свідчу про це в ім’я Ісуса Христа, амінь.